Кожен із нас має місце, куди прагне повернутися хоча б у спогадах. Де пахне свіжим хлібом, де скрипить знайома хвіртка, де біля порогу квітнуть чорнобривці. Саме ці глибинні, теплі, а часом щемливі асоціації об’єднали в єдиний мистецький проєкт художницю Людмилу Башук та її учнів. 28 жовтня у мистецькій галереї КЗ «Переяславський центр культури і мистецтв» урочисто відкрилася авторська виставка «Стежка додому», передає Proslav.
Ця виставка стала особливою подією для міста, адже в одному просторі зустрілися два світи. З одного боку – зрілий світ досвідченої художниці, кандидатки психологічних наук та засновниці мистецького простору «MALEN» Людмили Башук, яка через рельєф, фактуру та експресивні мазки досліджує пам’ять і людські почуття. З іншого – світ її юних вихованців, дітей, які лише починають вивчати власну мову мистецтва.
«У творчості Людмили Башук є три невід’ємні складові: фактура – матеріальність живопису, до якої хочеться доторкнутися; експресія – енергія кольору, що виходить за межі полотна; та асоціація – особисті переживання, які картина пробуджує у глядача. Її роботи вже знайшли своїх поціновувачів у Швейцарії, Канаді, США. Але сьогодні цей проєкт зустрічає нас тут, на рідній землі. Тут дім постає не просто місцем, а нашою пам’яттю, корінням, любов’ю та надією», – зазначила ведуча заходу Людмила Леляк.
Мистецтво як народна пам’ять і ліки для душі
З важливою мистецькою подією авторку проєкту та її вихованців привітав міський голова Переяслава Вячеслав Саулко.
«Сьогоднішню виставку “Стежка додому” я б назвав іще й дорогою в майбутнє та нашою народною пам’яттю. Кожне з цих полотен – це увічнення історії для прийдешніх поколінь. Живопис – це те, чим живе і пишається наш край. Пані Людмило, ви та людина, яка творить нашу історію і прикрашає наше місто. Мене завжди захоплювали люди, які вміють те, чого не вмію я: як можна взяти пензлик і перенести з уяви на полотно такий шедевр? Я вірю, що кожна ваша картина з часом стане історичною», – зауважив міський голова.
До привітань долучилася старша наукова співробітниця Музею Заповіту Т.Г. Шевченка НІЕЗ «Переяслав» Катерина Нагайко, яка нагадала про давню та плідну співпрацю з художницею:
«Сьогодні споглядати мистецтво потрібно як ніколи, щоб надихатися на подальшу працю і життя. Ваші роботи вже двічі виставлялися у стінах нашого музею, зокрема неймовірна виставка ілюстрацій до збірки Тараса Шевченка “Три літа”. Дякую вам за вашу невтомну роботу з дітьми – ці захоплені оченята, напевно, дають вам найбільше натхнення. І окрема подяка вам як психологині за підтримку людей у цей надважкий час».
Директорка Переяславської художньої школи імені Петра Холодного Ірина Кузьмицька звернула увагу присутніх на глибокий психологізм та неймовірну колористику робіт Людмили Башук:
«Вона не просто малює – вона як психолог витискає фарбами на полотно те, що накопичується в душах людей під час війни. Ми бачимо тут неймовірну багатобарвність. Це дуже складно – знайти гармонію, змусити таку кількість кольорів “дружити” між собою. Колір – це візитівка України у світовому мистецтві, і Людмила Башук знайшла тут свою неповторну, індивідуальну манеру».
Щирі слова привітань лунали також від голови спілки майстрів Переяславщини «Мистецтво життя» Алли Літкової.
«Цей проєкт я присвятила своїм батькам, які відійшли у вічність»
Кульмінацією відкриття став проникливий виступ самої авторки виставки – Людмили Башук, яка поділилася філософією проєкту та особистими болючими історіями, що лягли в його основу.
«Цей проєкт я присвятила своїм батькам, які вже відійшли у вічність. Готуючись до виставки, я запитувала в різних людей: “А що для вас стежка додому?”. Одна жінка, почувши це, розплакалася: “А я не знаю, де мій дім”. Українці під час війни зіткнулися з тим, що все їхнє життя довелося спакувати у маленьку валізу. Хтось сказав, що ця стежка болюча і важка. А інша жінка написала: “Раніше вона була для мене тяжкою, а тепер я створила свій дім, і ця стежка стала радісною”. Для кожної картини я черпала натхнення зі спогадів. Наприклад, тут є робота “Корова Квітка”. Мої батьки тримали таку корову. Коли сталася пожежа в сараї, батько з усіх сил виштовхував її з вогню, намагаючись врятувати… А що таке “Стежка додому” для наших дітей? Один наш юний художник, чия робота теж тут представлена, сказав: “Я біжу по полю, а в небі летить дрон”. Це вже діти війни, у них свої стежки. Але для мене найвищим щастям буде, якщо сьогодні, дивлячись на ці полотна, кожен із вас знайде хоча б невеличку, світлу стежину до свого дому або зможе віднайти свій дім у власному серці».
Святкову та водночас затишну атмосферу заходу доповнили музичні номери, танці та невеликі театральні постановки у виконанні талановитих дітей. Наприкінці офіційної частини на наймолодших відвідувачів галереї чекав сюрприз: весела анімація за участю величезної ростової ляльки та розіграш пам’ятних подарунків, який провела для своїх учнів сама художниця.
