У вівторок, 13 жовтня, жителі Переяслава у глибокій скорботі провели в останню путь захисника України, воїна-десантника Олександра Бублика. Понад рік його родина жила надією на його повернення, але жорстока війна забрала життя Героя.
Олександр Олексійович Бублик народився 4 липня 1983 року, виріс у Переяславі, закінчив місцеву загальноосвітню школу №2. Хлопець зростав у дружній багатодітній родині. Окрім нього, батьки виховували ще двох братів, Андрія та Володимира, і двох сестер – Оксану та Віту. Любов до Батьківщини у цій сім’ї є справжнім життєвим орієнтиром: брат Андрій уже п’ятий рік зі зброєю в руках захищає Україну від російських окупантів.
У мирному житті Олександр був турботливим сім’янином: разом із коханою дружиною Оксаною виховував сина Романа, якому нині 17 років. Чоловік працював старшим зміни на місцевому заводі «Точмаш». Його керівник, пан Сергій, згадує Олександра як надзвичайно добру, відповідальну та надійну людину, справжнього професіонала, до якого завжди можна було звернутися за допомогою.
На захист держави Олександр Бублик став 6 квітня 2025 року, будучи призваним І відділом Бориспільського РТЦК та СП. Воїн мужньо боронив Україну у складі військової частини А1126. Він ніс службу на посаді старшого стрільця 1-го парашутно-десантного відділення 3-го парашутно-десантного взводу 7-ї парашутно-десантної роти 2-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.
У серпні 2025 року родина отримала страшну звістку – Олександр зник безвісти. Рік і два місяці рідні, друзі та всі, хто його знав, жили молитвою та вірою. Вони чекали на одне-єдине слово: «Живий». На жаль, дива не сталося. Кілька днів тому надійшло офіційне підтвердження: життя Героя обірвалося 8 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Лисівка Покровського району на Донеччині.
Дружина полеглого Героя, пані Оксана, крізь сльози ділиться найтеплішими спогадами про коханого чоловіка:
«Він був надзвичайно добрим чоловіком, завжди і всім допомагав. Найбільше у світі він любив нашого сина і заради нього був готовий на все. Коли йшов на війну, сказав мені лише одне: “Не плач, усе буде добре. Головне – вирости сина”».
Старша сестра Захисника, пані Оксана, додає, що сім’я завжди була для брата найбільшим скарбом. Перед своїм останнім виходом на бойову позицію він думав лише про те, як врятувати рідних.
«Найбільше він просив, щоб ми вберегли його дитину. Коли я виїхала з дітьми за кордон, він дуже просив, щоб я забрала до себе його дружину та сина», – згадує сестра.
Зі світлим сумом сестра згадує найбільше захоплення брата:
Читайте також: В Україні працює Єдина ветеранська лінія 1528: як захисникам та їхнім родинам отримати допомогу
«Саша дуже любив природу: ліс, річку, збирання грибів. Це була його стихія. У лісі він почувався як риба у воді, знав кожну стежку і кожну галявину, знався у грибах. Ми щороку виїжджали з родиною на ночівлю. Вчора ми поїхали на ті самі місця, де колись гуляли разом, згадували ті моменти й плакали…»
У день прощання рідні, друзі, побратими, колеги та небайдужі містяни прийшли віддати останню шану людині, яка пожертвувала власним життям заради мирного неба над Україною. Громада зустріла свого Героя живим коридором шани, схиливши голови у глибокій скорботі. У такі моменти будь-які слова здаються безсилими перед безмежним болем втрати.
Від родинного дому жалобний кортеж вирушив до Храму Воскресіння Христового, де священнослужителі звершили чин похорону та заупокійну панахиду. Звертаючись до присутніх, отець Анатолій виголосив проникливу промову:
«Сьогодні немає в Україні родини, якої б не торкнувся цей біль, принесений підступним ворогом, сусідом, який колись називав нас братами, а потім встромив ножа у спину. Жодні слова сьогодні не повернуть Олександра родині. Але ми знаємо, що він полишив земне життя, щоб народитися для життя вічного. Хто, як не наші воїни-захисники, по праву достойні Царства Божого? Господь бачить їхню сміливість, витримку та ті надлюдські зусилля, які вони докладають, віддаючи найцінніше – своє життя, аби ми могли жити, молитися та працювати на своїй землі. Вони – наш земний оберіг. А відійшовши до небесного воїнства, вони стають світлими ангелами, які продовжують оберігати нас із небес. Нехай Господь зцілить рани цієї родини та дарує покійному воїну Олександру вінець вічного життя. А ми будемо з роду в рід пам’ятати подвиг тих, хто віддав за нас своє життя».
Під час богослужіння всі присутні об’єдналися у спільній молитві за упокій душі Захисника. Ця молитва стала символом єдності громади у вдячності та шані до українського Воїна.
Поховали Олександра Бублика з усіма військовими почестями на Заальтицькому цвинтарі в Переяславі.
Світла пам’ять, безмежна вдячність і вічна слава Герою!
