Сьогодні, 14 серпня, переяславці знову схилили голови у скорботі. Назавжди попрощалися з Героєм Борисом Дудкою, який з першого дня повномасштабної війни захищав Україну від загарбників і поклав життя за її волю та незалежність, повідомляє Proslav.
У Храмі Святого Володимира в мікрорайоні Підварки зібралися рідні, друзі, знайомі, колеги, побратими, вчителі та учні гімназії №4, у якій навчався Борис Іванович, а згодом його син, у якій працювали його мама й племінниця Анастасія.
На своїй фейсбук-сторінці вона поділилася спогадами про свого дядька. Борис Іванович народився 18 жовтня 1970 року. В школі був затятим футболістом. Після закінчення школи прийняв присягу на вірність українському народові у військовій частині міста Бахмут (тоді – Артемівськ), служив у місті Конотоп. Мав відзнаки за зразкову службу.
Після завершення служби повернувся до рідного Переяслава й здобув освіту в місцевому ЦПТО за спеціальністю «Електрогазозварник».
«Професія і водночас хоббі супроводжувало його протягом життя. У кожному мікрорайоні міста є зварені ним з металу двері, ворота, забори», – написала Анастасія Дудка.
Двадцятирічним юнаком Борис Іванович прийшов на службу до Переяславського відділення міліції ГУ МВС і пропрацював там 25 років. Після виходу на заслужений відпочинок працював у приватній охоронній фірмі.
Коли почалася повномасштабна війна, Борису Дудці був 51 рік. 25 лютого 2022 року він з’явився на порозі переяславського військкомату, був мобілізований добровольцем та спрямований до 45-ї окремої артилерійської бригади. Служив на посаді водія у 87-му протитанковому дивізіоні (ПТРК).
«В той період Київщина була окупована, в Україну приїхали «Джавеліни», на яких вчили стріляти всіх у дядьковій бригаді. І він в тому числі з них стріляв. Тоді, в перші 2 тижні, як Росія наступала в Україні, він був у боях під Бучею та Ірпінем. Потім, коли область звільнили, їх відправили під Бахмут та Вугледар, пізніше – в Авдіївку», – розповідає племінниця.
Борис Іванович та його побратими виконували особливі бойові завдання: група військових, з якими він їздив та працював на позиціях, знешкоджувала ворожу бронетехніку з відстані до 2 кілометрів.
«У той період часу я проводила акції зі зборів крові та на зібранні кошти з донатів закуповувала рукавиці, турнікети, біноклі для його відділення. Посилки, які мені допомагали збирати (мої учні, переяславські волонтерські організації, люди, що робили донати, мої знайомі волонтери з інших міст) зі швидким харчуванням, носочками, стрічками, засобами гігієни, окопними свічками та дитячими листами – все їхало до нього в гарячі точки», – пише жінка.
Наприкінці 2022 року Борис Дудка був відзначений державними нагородами. За оборону держави від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного отримав нагрудну відзнаку «Сталевий хрест». У 2023 році нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни/Учасник бойових дій».
У червні 2023 бригаду розформували. Стан здоров’я Бориса Івановича погіршився, зазначає Анастасія, що було підставою звільнитися зі служби, однак моральний обов’язок захищати Україну був для нього важливішим.
У серпні Борис Дудка почав служити у складі 28-го окремого стрілецького батальйону. До весни 2024 року вони з побратимами захищали країну на кордоні з росією в Харківській області. Борис Іванович служив кулеметником.
«По чотири доби він перебував на позиціях з повними стрічками набоїв до старого кулемета Дєгтярьова та ДШК (в свої 53 роки!)», – зазначає Анастасія Дудка.
У березні 2024 року Бориса Івановича перевели на посаду водія в цьому ж батальйоні у звʼязку зі станом здоровʼя. У червні виконував бойові завдання в районі Покровська на Донеччині.
Анастасія згадує, що зустрілася з дядьком в останній день його відпустки:
«Він сивий-сивий, але як завжди веселий. Поговорили. Обійнялися. Кажу: «Рада була Вас бачити, а він весело на прощання каже: «Дасть Бог, побачимося!»
В ніч на 2 серпня росіяни здійснили комбінований штурм українських позицій в населеному пункті Новогродівка Покровського району Донецької області, під час якого Борис Іванович отримав травми несумісні з життям.
«За три роки служби, незважаючи на операцію на хребті, цукровий діабет, двостороннє запалення легень, тиск 220, він повертався до служби на вірність країні», – поділилася племінниця.
Зі словами співчуття до близьких захисника звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– На жаль, немає слів, щоб втішити згорьоване серце матері, дружини, синів, всіх рідних. Борис Іванович навчався у нашій четвертій школі, всі вчителі, учні, батьки пам’ятають його як чудового хлопця, який всім допомагав, був прекрасним спортсменом. Був вправним газозварником. Напевно, немає в місті двору, де він не приклав своїх золотих рук. Більше 25 років служив у поліції й захищав громадський порядок у нашому місті. Коли почалася повномасштабна війна, незважаючи на поважний вік, узяв до рук зброю й пішов на передову. Він найбільше любив нашу Україну і до останньої краплі крові захищав її. Ми ніколи не забудемо подвиг нашого захисника та ціну, яку він заплатив за наш спокій та свободу. Вічна памʼять і слава Герою.
За дорученням І відділу Бориспільського РТЦК та СП до присутніх звернувся представник ДФТГ-2 Олександр Молоткін:
– Чорна година випробувань, коли стоїть питання, бути чи не бути нашим дітям на цій землі, показує хто є хто. Воїн Борис 25 лютого 2022 року став на захист рідної землі. Найбільша хроробрість – забути свій страх, переступити через біль і стати лінією, яку складають сотні тисяч наших захисників – лінією фронту.
Поховали захисника на Підварському кладовищі. У Бориса Івановича залишилися мати, дружина, двоє синів та рідний брат.
