У межах відкриття масштабного просвітницько-виставкового проєкту «Спротив на тимчасово окупованих територіях України», який цими днями експонується у Переяславі, відбувся потужний освітньо-аналітичний блок. Після завершення емоційної дискусійної панелі з лідерами Горностаївщини аудиторія поринула в академічний та правозахисний аналіз того, як саме діє російська репресивна машина і як Україна бореться з її наслідками. Proslav підготував вичерпний конспект цих виступів, зафіксувавши унікальний фактаж, який зазвичай залишається за лаштунками закритих звітів.
Три послідовні мінілекції від провідних українських експертів розкрили витончені механізми ворожого впливу, дрібну моторику побутового терору та окреслили складний шлях до майбутнього правосуддя.
«Ефект камишу» та мовний страх: як Кремль змушує ТОТ імітувати любов до «руского міра»
Першим слово взяв заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов. Його лекція базувалася на свіжих соціологічних інтерв’ю, зібраних у квітні-травні 2026 року серед людей, які щойно залишили тимчасово окуповані території (ТОТ). Аналітик наголосив, що ключова мета Кремля – не просто заборонити все українське, а змусити населення імітувати повне прийняття російської реальності через страх.
Головним інструментом контролю ворог обрав штучну «атомізацію» суспільства – соціологічний процес, спрямований на максимальне звуження людських контактів і руйнування солідарності. Суспільне життя в селах на березі Каховського водосховища повністю завмирає до обіду, у Чаплинці – до 15:00. Після цього часу люди намагаються взагалі не виходити з хат. Водночас у Скадовську населення лишилося на рівні 20-22 тисяч, але тільки за рахунок того, що туди з’їхалися мешканці з повністю розбитих прибережних сіл (Олешок, Голої Пристані) та масово понаїхали росіяни. Є села, де виїхало понад 80% корінного населення.
Сергій Данилов презентував минулорічну аналітичну доповідь, яка мала промовисту назву – «Трилогія мовчання». Експерт наголошує: якщо люди в окупації мовчать, це в жодному разі не означає, що вони проросійські – це єдина доступна форма тихесенького спротиву та спосіб зберегти життя. Одна з респонденток описала пасивну більшість влучним виразом: «Такий же камиш, не переживай. Ми повернемось – вони вишиванки одягнуть одразу».
«З перших днів окупації росіяни зробили ставку на знищення довіри і солідарності. З кожною конкретною людиною, коли вона боїться і перебуває в ізоляції, працювати значно легше. Під час обшуків вони часто використовують брудні маніпуляції, заходячи до хати: “Знаєш, чому ми прийшли? Твій сусід Петро на тебе доніс”. Цей Петро у 90 відсотках випадків нічого не писав, але в громаді оселяється тотальна підозра. Людей часто не випускали з підвалів, поки вони під примусом не напишуть донос на когось іншого. Так система ламає моральні орієнтири», – пояснив Сергій Данилов.
Експерт додав, що школа в окупації перетворилася на адміністративно-поліцейську інституцію
За словами Данілова, навчального процесу як такого там немає через колосальний брак фахових кадрів – директорами псевдошкіл призначають технічний персонал, вахтерів чи прибиральниць, а уроки ведуть люди без вищої освіти. Проте школа виконує функцію тотального нагляду за батьками: через дітей збирають реєстри неблагонадійних, перевіряють мобільні телефони, а за відмову віддавати дитину до російського закладу погрожують позбавленням батьківських прав. Попри це, українська освіта перейшла у глибоке підпілля: вчителі радять дітям маскувати онлайн-групи під назвами «квіточки» чи «друзі», аби при обшуках ФСБ не знайшло компромату. Лектор навів трагічний кейс, коли минулого року брат і сестра одягли вишиванки на онлайн-урок, хтось із сусідів це підгледів – і матір кинули на два місяці на підвал, а дітей забрали в інтернат до Скадовська.
Паралельно ворог не шкодує грошей на молодіжну політику (рухи «Юнармія», «Орлята», «Движение первых»), безкоштовні поїздки Росією та штучне завищення оцінок («підкуп» високими балами), намагаючись сформувати з підлітків мобілізаційний резерв для силового блоку. Втім, система часом перетискає з пропагандою і отримує зворотний ефект. Данилов процитував слова одного підлітка, який піддався обробці та підтримував Путіна, але зламався на «уроках про важливе»: «Я не хочу помирати. росія – це добре, але чому я мушу вмирати?».
Ще один маркер терору – мовний та лексичний страх. Навіть на Великдень, якщо в магазині ти скажеш «Паска» замість російського «Куліч», на тебе одразу подивляться як на ворога, і за це можна потрапити на допит. Люди навчилися вираховувати «свій-чужий» суто за очима та мімікою. При цьому, що найцікавіше, колаборанти самі панічно бояться майбутнього. Коли росіяни почали масово зрізати супутникові тарілки, «топові» зрадники користувалися статусом, щоб залишити собі антени. Вони уважно дивляться українське телебачення. Один із проукраїнських начальників військової адміністрації зізнався Данилову: «Мене в фейсбуці найбільше читають колаборанти й зрадники – їм найбільше потрібна ця інформація, щоб знати, куди вітер подує і яку стратегію обрати далі».
Пастки для медіа та інтерв’ю як ліки: юристка розкрила нюанси збору доказів проти рф
Правовий та правозахисний вимір протидії загарбникам розкрила юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Олена Куваєва. Її мінілекція стала практичним інструктажем щодо фіксації звірств окупантів для подальшого використання в міжнародних судах і трибуналах. Перш за все, експертка закликала до суворої термінологічної точності, яка часто ріже слух юристам у перекладах чи медіа.
«Дуже важливо розділяти воєнні і військові злочини. Воєнні злочини (war crimes) – це порушення законів і звичаїв війни, те, що регулюється міжнародним гуманітарним правом, Римським статутом і Женевськими конвенціями. Це катування, викрадення цивільних, розстріли, використання живиї щитів тощо. А військові злочини (military crimes) – це суто внутрішні порушення порядку несення військової служби в армії, наприклад, дезертирство чи СЗЧ, які можуть відбуватися і в мирний час», – зазначила правозахисниця.
Пані Олена детально зупинилася на технічних правилах польового документування (фото-, відеофіксація).
Будь-які фото- та відеодокази воєнних злочинів мають критичну цінність тоді, коли вони, зокрема, зберігають метадані – вшиту у файл інформацію про точну дату, час, координати та пристрій зйомки. Пересилання таких файлів через звичайні месенджери стирає ці дані, перетворюючи унікальний доказ на звичайну картинку, істотно знижуючи її юридичну вагу в суді.
Експертка розкрила юридичний аспект гучних міжнародних справ. Наприклад, Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової за викрадення дітей не тільки через аналітичні звіти, а ще і тому, що вони самі публічно на камеру заявили, що вивезли українських дітей на територію росії, фактично задокументувавши власний прямий умисел, чим спростили доказування. Також юристка поділилася прецедентом із власної практики – справою чоловіка, що на момент початку повномасштабного вторгнення опинився в місті Донецькій області, яке було швидко окуповане ворогом, а до 2019 року – служив у ЗСУ. Його тривалий час утримували на підставі офіційного папірця «Генерального прокурора ДНР», де зазначалося, що «усіх, хто колись служив в українській армії, треба прирівняти до військовополонених». Для міжнародних судів цей документ є важливим доказом того, що окупанти брутально порушили міжнародне право, запровадивши своє законодавство на захопленій території та незаконно позбавивши волі цивільну особу.
Водночас юристка попередила про часові пастки: строк звернень до тих чи інших органів може бути обмеженим. Наприклад, оскільки росію виключили з Ради Європи, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) покриває лише ті злочини, що відбулися до 16 вересня 2022 року, а строк подання заяви про порушення становить всього 4 місяці. Нині ЄСПЛ залишається доступним фактично лише для тих, хто потрапив у полон до цієї дати і досі утримується в РФ, адже в застінках людина об’єктивно не мала можливості подати позов вчасно.
Працюючи у сфері глибинних інтерв’ю, пані Олена назвала головним законом своєї діяльності людиноцентричність та принцип «не нашкодь».
«Процесом опитування керує виключно людина, яка пережила травму. Якщо є найменший ризик, що розмова емоційно чи фізично зашкодить заявнику або його рідним на ТОТ, ми негайно зупиняємося, відкладаємо опитування і будь-які потенційно небезпечні дії. Жодне правосуддя у світі не варте того, щоб людина знову проходила крізь пережите пекло. Документувати важливо вже сьогодні, бо речові докази втрачаються, свідки, на жаль, помирають. Людський мозок природно намагається витіснити полон і катування. Але нам, як суспільству, важливо пам’ятати про це. Крім того, коректне документування може сприяти інтеграції травми. Іноді людям, що пережили полон, особливо військовим, які повертаються до служби, легше розказати свою історію документатору, адже часто буває так, що слідчі допитують сухо, журналісти надають забагато розголосу, побратими пройшли те саме, а рідних не хочеться лякати. І тоді документатор стає тим, із ким можна розділити біль і трохи зменшити його», – поділилась Олена Куваєва. Також вона закликала всіх постраждалих фіксувати всю завдану їм шкоду в Реєстрі збитків для України, тим самим наближаючи справедливість.
Вкрадена географія та фабрика неонацистів: історик розібрав абсурдні підручники, за які вже дають 10 років тюрми
Завершальним і надзвичайно резонансним став виступ кандидата історичних наук, директора Бердянської гімназії №7 «Меотида» Юрія Білая. Спікер презентував аналітичну розвідку про нові російські підручники з історії для 7-11 класів під редакцією Мединського, які Кремль масово завіз в окуповані школи у 2023–2024 роках. Експерт наголосив, що ці книги не мають жодного стосунку до науки, а є суто ідеологічною зброєю та актом психологічного насильства над дітьми.
«Автори й картографи цих підручників не змінювалися ще з 1990-х років. Головне їхнє завдання – тотальна індоктринація та знищення критичного мислення у наших дітей. Методична структура побудована так, щоб дитина не аналізувала, а просто зазубрювала й повторювала агресивні штампи через завдання типу «відтворіть», «повторіть», «уточніть». На сторінках цих книг розгортається класичний колоніальний наратив, де Україна позбавлена суб’єктності й подається виключно як периферія імперського простору», –заявив Юрій Білай.
Дослідник навів вражаючу статистику згадок слова «Україна» та його похідних у російських підручниках. У 7 класу – всього 4 згадки. У 8 класі (період козацтва) – 95 згадок. У 9 класі (ХІХ століття) відбувається якесь різке просідання, бо території маркують виключно як «південні губернії». У 10 класі (ХХ століття) – 100 згадок, а в 11 класі – 143 згадки, але виключно в контексті створення образу найзапеклішого ворога. Для порівняння: «братня» Білорусь чи Грузія згадуються всього по 4–9 разів на весь підручник. Україна для них – головна ментальна мішень.
Історик продемонстрував чітку хронологічну лінію стирання України та перекручування фактів:
- 7–8 класи: Період Гетьманщини та козацтва. Переяславська рада маніпулятивно трактується у параграфі 27 як «остаточне входження земель під руку російського государя», а ліквідація козацької автономії – як «природне територіальне упорядкування». Окупацію Криму Катериною ІІ називають «цивілізаційною місією» (причому фраза «мы несли на эти земли цивилизацию» змушує істориків застигати в шоці), а деопортацію та витіснення корінного населення цинічно підписують як «рациональное расселение». Ба більше, у підручнику 7 класу відверто крадуть географію Слобожанщини, стверджуючи, що запорізькі козаки тікали до Росії й заснували на території російської держави міста Харків, Суми, Охтирку та Ізюм, що абсолютно суперечить картам навіть самої тогочасної Московії. Також дитині пропонують зазубрити сухий факт без контексту: «В 1688 году Киевская митрополия стала частью Русской православной церкви».
- 9 клас: Період XIX століття. Зі сторінок підручників повністю вимивається слово «Україна». Наші території офіційно маркуються як «південні губернії» або «юго-западные рубежи», розчиняючи український народ у географії імперії. Навіть на ілюстраціях відбувається підміна: фотографію селян із Курської губернії РФ підписують як «потомки восточных славян», намагаючись візуально стерти будь-які ознаки українського етносу.
- 10–11 класи: Новітня історія. Центральна Рада таврується як «сепаратистська організація, що скористалася слабкістю влади», Голодомор подається як «тяжкі наслідки продовольчої політики керівництва» (діє класичний аб’юзивний газлайтинг), а визвольний рух ОУН-УПА демонізується радянськими штампами як «пособники, засуджені Нюрнбергом» (що є відвертим міфом, адже Нюрнберзький трибунал їх не судив).
Кульмінацією стає підручник для 11 класу, де найбільший параграф на 16 сторінок має назву «Істоки українського неонацизму», а Революція Гідності названа «державним переворотом під зовнішнім управлінням Заходу». Новітня історія України в підручниках Мединського містить прямі пропагандистські пасажі: «Партийную элиту в Киеве постоянно сотрясают скандалы, споры перерастают в драки. Украинская власть в большинстве попадала под контроль капиталистов из США, Европы…». За розповсюдження цієї ідеологічної зброї український суд у 2026 році вже заочно засудив співавторів підручника – Мединського та Торкунова (ректора МДІМВ) – до 10 років ув’язнення.
«Ми маємо розуміти: звільнити території – це лише половина справи. Справжня і найважча битва за свідомість наших дітей почнеться після деокупації. Чотири роки в інформаційному гетто під дулом автомата залишають глибокий слід у дитячій психіці. Росіяни повністю копіюють сталінські підручники, конструюючи з Путіна «батька всіх народів». Тож робота з цим травматичним досвідом, залучення фахових психологів – наше головне завдання із зірочкою», – резюмував Юрій Білай.
Вкотре нагадуємо нашим читачам, що повну експозицію проєкту «Опір на тимчасово окупованих територіях України» (з її чотирма зонами матеріального, ментального та освітнього терору, а також інсталяцією «Ключі, що чекають») до 24 червня можна було оглянути в читальному залі Сигізмунда ІІІ Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Нині виставка змінила дислокацію та переїхала до мистецької галереї КЗ «Переяславський ЦКМ», аби до 15 липня бути доступною для ще ширшого кола містян. Не пропустіть нагоду побачити живі докази нашої боротьби.
Просвітницько-виставковий проєкт «Опір на ТоТ України» був створений ГО «Академія розвитку громадянського суспільства» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у партнерстві з ГО «Асоціація української миротворчої школи», ГО «Центр близькосхідних досліджень», Університетом Григорія Сковороди в Переяславі, Відділом культури і туризму Переяславської міської ради, КЗ «Переяславський ЦКМ», Радою ВПО Переяславської громади за інформаційної підтримки Proslav. Проєкт представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду Відродження.
