У Переяславі попрощалися з 32-річним бійцем 4-ї бригади оперативного призначення Національної Гвардії України «Рубіж» Дмитром Ружановським. Відтепер і назавжди він – лицар Небесного війська, повідомляє Proslav.
Безжальна війна обірвала ще одне життя у розквіті літ, вбрала у чорну хустину молоду дружину, осиротила дворічного малюка, а у матері просто вирвала серце – Дмитро був у неї єдиним сином.
Дмитро Ружановський народився 3 квітня 1992 року. Закінчив міську школу №2, а в 2013 році здобув вищу освіту на факультеті фізичної культури, спорту та здоров’я Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
Служив бойовим медиком 3-го взводу 5-го батальйону 4-ї бригади оперативного призначення Національної Гвардії України.
Загинув 11 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання в селі Макіївка Сватівського району Луганської області. Кілька днів бійця вважали зниклим безвісти, поки його тіло змогли евакуювати з поля бою та опізнали рідні.
Зустріти захисника, який 26 серпня «на щиті» повернувся до рідного міста, до його будинку прийшли кілька сотень людей. З серцями повними болю попрощатися прийшли рідні, друзі, знайомі та просто небайдужі жителі міста, які усвідомлюють свій борг перед тими, хто заради майбутнього всіх українців жертвує найціннішим – своїм життям.
На портреті з чорною стрічкою він ледь всміхається. На незліченних фото, які за кілька днів друзі й знайомі опублікували у соцмережах, він завжди з сонячною щирою усмішкою. Цією усмішкою за своє коротке життя він встиг осяяти шлях багатьох людей і, вчинивши найбільший подвиг любові, віддав його за Україну.
Він був оптимістом, весельчаком, душею компанії і водночас мав виважену чоловічу позицію – кожен має захищати рідну землю.
Спогадами про Героя поділилися однокласниці Марина та Алла.
– Ми з Дімою навчалися з 9 по 11 клас і це були найцікавіші роки. Коли він прийшов до нашого класу, наше життя заграло новими фарбами. Він був дуже позитивним, веселим, він притягував до себе людей, мав багато друзів. Діма нас усіх згуртував! Він грав у шкільній команді КВК «Друга зміна». Вже після закінчення школи ми разом гуляли і в яку б компанію не прийшов Діма – він осяював усе навколо своїм душевним світлом. Не помітити його було неможливо. Майже в один період ми стали батьками і, коли Діма приїжджав до міста на кілька днів, ми бачилися й говорили вже не про школу, а про діточок. Це велика втрата для всієї України. Діма – справжній Герой, який не побоявся й пішов захищати Батьківщину, – каже пані Алла.
Цього літа дівчата хотіли влаштувати зустріч однокласників з нагоди 15-річчя від закінчення школи.
– Ми спілкувалися з Дімою й після того, як він мобілізувався, а це вже фактично два роки, – розповідає пані Марина. – Коли я написала йому, що дуже хотілося б провести зустріч випускників, він відповів, що обов’язково приїде, якщо матиме змогу. Досі перед очима наші останні повідомлення: «Бережи себе!». Він відповів: «Інакше ніяк».
Після спільної молитви у Храмі Воскресіння Христового тіло Героя велелюдною процесією провадили до місця його останнього спочинку під супровід жалобного маршу військового оркестру Національної гвардії.
– Коли два тижні тому ми почули звістку, що Дмитро пропав безвісти, ми всі чекали на диво, але, на жаль, дива не сталося, – сказав голова Переяславської громади Вячеслав Саулко. – Дмитро служив бойовим медиком, він рятував побратимів, він йшов у те пекло, де потрібна була його допомога. До останньої хвилини він боровся за незалежність України. Наші Герої боронять весь світ від нелюдів, від ворога, який сотні років прагне знищити нас. Їм не вдасться цього зробити завдяки нашим воїнам, завдяки таким Героям як Дмитро. Ми завжди будемо пам’ятати його подвиг.
За дорученням І відділу Бориспільського РТЦК та СП до присутніх звернувся представник ДФТГ-2 Олександр Молоткін:
– Востаннє Дмитро проїхав вулицями рідного міста, яке любив і захищав. Із батьком Дмитра Володимиром ми називали одне одного «братику». Хіба могли ми подумати, що будемо стояти тут. Таку страшну ціну платимо за право жити на рідній землі. Не повинні батьки ховати своїх дітей. Володю, у нього твій характер. Він пішов захищати і зробив усе, що міг.
Про останній день життя воїна з позивним «Ружик» розповів т.в.о. заступника командира 4-ї бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» підполковник Євген Волков:
– Наша бригада з самого початку виконує бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту: Рубіжне, Воєводівка, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Попасна, Бахмут, Зайцево, Соледар… Зараз бригада розкидана по лінії фронту на Харківському, Луганському й Донецькому напрямках. Нищимо ворога, ворожу техніку, але, на жаль, несемо втрати. Наша бригада має багато хлопців «на щиті», є безвісти зниклі, полонені, багато поранених. Діма розумів свою відповідальність перед Батьківщиною. Він не тікав, не ухилявся. Він, як справжній патріот, добросовісно прийшов у частину, розуміючи ризик для життя, але не злякався й пішов захищати свій народ, свою сім’ю. Був добросовісним, завжди усміхненим, добрим, сміливим, мав багато друзів серед побратимів, з честю виконував свій обов’язок. Побратими казали: «Якщо Дімон йде з нами на позиції, ми не боїмося, бо у важку хвилину він допоможе, підставить плече». 11 серпня разом зі своїм підрозділом Дмитро виконував задачі в районі н.п. Макіївка Луганської області. Було завдання здійснити штурмові дії, відновити втрачені позиції. О сьомій ранку хлопці почали штурм кацапів і у цей час ворог застосував артилерійський та мінометний вогонь, БПЛА. І, на жаль, мінометний снаряд розірвався біля Діми. Спочатку надіялися, що він живий, але потім знайшли його тіло й зрозуміли, що того дня він загинув від осколкових уламків. Він загинув як справжній Герой і по праву його сім’я може пишатися ним. Ми обов’язково помстимося за нього і за всіх загиблих Героїв. Пробачення росії немає й не буде ніколи. Я впевнений, що перемога буде за нами.
Під гучні постріли військових та Державний Гімн тіло Героя знайшло вічний спочинок на Заальтицькому кладовищі. У Дмитра залишилися мати Людмила, батько Володимир, дружина Карина та син Стас.
Нагадаємо, нещодавно у Переяславі попрощалися з 53-річним Героєм Борисом Дудкою.
