У вівторок, 21 листопада, у Переяславі урочисто відзначили знакове державне свято – День Гідності та Свободи. Саме цього дня розпочалися дві знаменні події: Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013 року, які стали історичними віхами вже новітньої незалежної України, повідомляє Proslav.
Початок урочистостей з нагоди Дня Гідності та Свободи
Відзначення Дня Гідності та Свободи у Переяславі розпочали ходою з державним прапором від центральної площі міста до Алеї Героїв, біля пам’ятника воїнам АТО та ООС. Урочисту частину заходу відкрив Андрій Лавров, зачитавши рядки вірша Дмитра Павличка «Пророцтво». Поет написав його 1991 році, і вже за кілька десятиліть вони почали збуватися.
«Коли надійдуть танки й бетеери,
І вдарить по знаменах кулемет, –
Ті вмруть, а ті сховаються в печери.
Та на майдані лишиться поет.
Він буде сам під кулями стояти
Без наляку й жалю, як Прометей,
І кров стече… Рабів народить мати,
Та він оберне знову їх в людей!..»
– Саме цими днями, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для України події. 10 років тому на майдан Незалежності у Києві вийшли кілька сотень людей, щоб висловити свій протест проти рішення влади, яке загрожувало Україні втратою незалежності та перекреслювало її європейське майбутнє. Того листопадового вечора ніхто не здогадувався, що в історії не лише України, а й усього світу починається новий етап і що події, які відбуватимуться наступні 94 дні – перший крок на шляху до драматичних геополітичних змін, – сказала ведуча Влада Черненко.
Виступ голови громади Вячеслава Саулка
Пам’ять усіх Героїв Небесної Сотні та загиблих військових, які захищали Україну під російських окупантів, вшанували хвилиною мовчання. До присутніх звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– Ми пам’ятаємо 2004 рік, Помаранчеву революцію. Тисячі людей в Україні вийшли і сказали «так» свободі та незалежності. У 2013 році люди знову піднялися за свободу, гідність, європейські цінності, незалежність, демократію, цивілізацію – це були ключові слова Євромайдану. Ми вічно пам’ятатимемо Небесну сотню янголів, які навіки пішли з життя, але захистили нашу свободу, честь і гідність. Це наша зброя над нацизмом, імперіалізмом, клятим ворогом, який хоче знищити Україну. На жаль, у нашій громаді теж є небесні янголи, ви бачите їхні портрети. Їхні матері, вдови, осиротілі діти стоять сьогодні тут. Ми ніколи не забудемо їхнього героїчного подвигу. Ми завжди повинні пам’ятати тих, хто зараз там, на передовій.
Виступ офіцера Володимира Мамітька
Пліч-о-пліч з героями-добровольцями, які прямо з Майдану пішли на фронт, був офіцер першого відділу Бориспільського РТЦК та СП, майор Володимир Мамітько. Тоді, у 2014-му, він був серед воїнів, які обороняли країну в зоні АТО.
– Важко збиратися тут, але триває війна. На жаль, сьогодні знову сповіщення (про загибель захисника – ред.) і знову треба їхати і вручати. Але найстрашніше і найбільше, що в мене болить, це не докір нікому, але тут має стояти все місто, а не тільки батьки військових. Люди не розуміють, що в нас війна. Люди не розуміють, що хтось поліг в 2014-му, хтось поліг тепер за них же! Щоб вони спокійно лягали в ліжко, прокидалися, спокійно виховували дітей… І коли це все усвідомлюєш, розумієш, наскільки це болить, коли хтось викидає якусь дурню на фейсбук, починають щось комусь доводити! Хочеться спитати: «А в тебе держава є? Мати є, діти, дружина, за яких треба стояти?» Я хочу вклонитися батькам. Те, що в моїх силах, я робив і робитиму. Дякую всім присутнім, які прийшли сюди. І дякую всім хлопцям, які на жаль, полягли за нашу свободу, – сказав Володимир Іванович.
Далі офіцер вручив посмертну нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня рідним захисника Хрумала Михайла Петровича, водія 2 механізованої роти І механізованого батальйону військової частини А2167, який від початку повномасштабного вторгнення боронив Україну. 7 червня минулого року він загинув під час виконання завдань в районі населеного пункту Миколаївка Попаснянського району Луганської області. Отримали відзнаку мама Героя Лідія Михайлівна, тато Петро Федорович та сестра Наталя Петрівна Яковенко.
Виступ Віталія Коцура
Події у центрі Києва, які стали новою сторінкою української історії, пригадав ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук та безпосередній учасник Революції Гідності Віталій Коцур:
– Коли сьогодні згадую, де був 21 листопада, спогад фактично один: і в 2004, і в 2013 році це був Майдан Незалежності. Тільки у далекому 2004-му я ще був наївним студентом, а в 2013-му – вже свідомим громадянином і чітко розумів, чому я туди йду. Я вів хроніки революційних подій і тепер цікаво переглянути ті записи. Там були люди з усієї України: з заходу України, з Києва, Дніпра, Донбасу, Харківщини, Херсону… Ми зібралися там, бо любимо свободу. Люди розуміли, куди це все рухається. Війна була б у будь-якому випадку. Про це свідчить наша тисячолітня історія. Це вже тридцята війна з нашим заклятим сусідом. Кожне століття йде запекла війна з росією. Нас кожне століття намагаються скорити, придушити, виморити, знищити. І це відбувається і тепер. На початку ХХ століття українців було більше ніж росіян. Після Другої світової – з 80 мільйонів стало 40. Це геноцид і їхня ціль – знищити населення, націю, їм потрібна територія, ресурси і рабські руки. Але наш генетичний код показує, що ми нація нескорених, нація переможців. Наші воїни це показують. Починаючи від часів Київської Русі і до сьогодення.
Нагадаємо, 21 листопада в Україні відзначають День гідності та свободи – офіційне свято, встановлене на честь двох революції, які відбулися в Україні у 2004 та 2013 роках. Українці вшановують пам’ять про людей, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів держави та її європейського вибору. Детальніше читайте за посиланням.
