Сьогодні, 15 жовтня, Переяславська громада схилила голови у глибокій скорботі. Містяни провели в останню земну дорогу відданого захисника, патріота та командира взводу Переяславського добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) Андрія Миколайовича Литвиненка. Життя 52-річного воїна обірвалося 13 жовтня внаслідок тяжкої хвороби.
Андрій Литвиненко народився 24 листопада 1973 року. Коли у лютому 2022 року країна опинилася у страшній небезпеці, він не вагався жодної миті. З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до лав місцевої територіальної оборони. Починав службу в ДФТГ №1, згодом перейшов до другого формування, а після їхньої реорганізації та об’єднання залишився нести службу в єдиному підрозділі.
Як і сотні добровольців, свій військовий шлях він розпочав із нічного патрулювання вулиць та чергування на блокпостах. Однак вже незабаром Андрій Миколайович став одним із засновників системи місцевої протиповітряної оборони.
Бойові побратими знали його під лаконічним, але дуже промовистим позивним «Механік». Його він здобув завдяки своєму технічному хисту. Він невтомно ремонтував автівки для потреб підрозділу й забезпечував формування безперебійною технічною підтримкою.
Згодом його призначили командиром взводу та старшим мобільної вогневої групи (МВГ). Андрій Литвиненко ніколи не зупинявся у саморозвитку: пройшовши фахове навчання, він став інструктором з керування роботизованими наземними комплексами.
На жаль, життя оборонця забрала підступна хвороба. За словами командира Переяславського ДФТГ Олега Ворошиловського, Андрій Миколайович боровся з недугою так само мужньо, як і виконував бойові завдання. Він переніс дві складні операції, але під час третього хірургічного втручання серце захисника зупинилося.
Без люблячого чоловіка залишилася дружина Наталія, без надійного батьківського плеча – двоє синів.
«Людина великої честі та абсолютної відданості»
Прощання з Героєм розпочалося біля його родинного помешкання, після чого жалобна процесія вирушила до Храму Святого рівноапостольного князя Володимира, де відбулася заупокійна літургія.
Проводжаючи воїна в засвіти, священнослужитель, ігумен Софроній згадав його життєлюбність та незламний дух:
«Що можна сказати про людину, яка так щиро любила життя? Андрій завжди мав надзвичайно активну позицію. Він робив усе не “завдяки”, а “всупереч”. Він був дуже грамотною людиною, постійно вчився, вмів створювати безліч корисних речей. Він був не лише чудовим сином, чоловіком, батьком, але й справжнім Воїном. Грамотним, безстрашним професіоналом. До нього постійно зверталися по допомогу, і він ніколи не відмовляв. Майже ніхто не бачив його в поганому настрої.
Він довго терпів біль, бо не хотів нікого турбувати своєю хворобою. Ми не запрошуємо у своє життя біль і смерть, але вони приходять, і ми мусимо це мужньо сприймати. Час швидкоплинний, усе минає. Але залишається любов, пам’ять і наші спільні спогади.
Читайте також: Переяславець Євгеній Лой півтора року служить у силах ППО, які захищають українське небо: інтерв’ю з військовим
Важко відпускати рідну людину дружині, родині, побратимам. Він дуже багато потрудився тут, на землі. Тут він захищав нас від небезпеки з неба, а тепер долучився до небесного воїнства і буде оберігати нас звідти. Спочивай з миром, воїне!»
Міський голова Переяслава Вячеслав Саулко, якого з Андрієм Литвиненком пов’язувала багаторічна дружба, під час прощального слова сказав:
«Ніколи не міг подумати, що промовлятиму ці похоронні слова для настільки близької мені людини. Андрій був не просто захисником – він був людиною великої честі та абсолютної відданості справі. У ті страшні дні лютого, коли ворог стояв на підступах до нашої громади і понад тисяча чоловіків записалися до тероборони, він був одним із перших. Він завжди йшов попереду, показував приклад, але водночас завжди залишався поруч зі мною. Він жив тим, щоб допомагати громаді.
Мені складно знайти слова втіхи для батьків, для моєї дорогої куми, для похресника, які сьогодні втратили найдорожчу людину. Андрій був серед тих, хто допомагав будувати цей Божий храм, біля якого ми зараз стоїмо і де він жив неподалік. Наша остання зустріч відбулася всього за кілька днів до цієї трагедії. Я проїжджав повз храм, побачив його, ми привіталися, посміхнулися одне одному, і я поїхав. Я не міг уявити, що бачу його востаннє… Андрію, ти назавжди залишишся в моєму серці. А твоя родина ніколи не залишаться без моєї підтримки у важку хвилину. Вічна тобі пам’ять і шана!»
Під скорботні постріли почесної варти Андрія Литвиненка поховали на Підварському цвинтарі міста Переяслава.
Пам’ять про видатного «Механіка», який віддавав усього себе заради безпеки рідного краю, назавжди залишиться в історії громади. Світла пам’ять і вічний спокій Захиснику!
