Сьогодні, 23 березня, на Переяславщині віддали останню шану полеглому захиснику Андрію Кузьменку, повідомляє Proslav. Довгою була його дорога додому – більше року Герой вважався безвісти зниклим.
Андрій Кузьменко народився у селі Пологи-Вергуни. Після закінчення місцевої школи вступив до коледжу інформаційних технологій та землевпорядкування національного авіаційного університету на спеціальність інженера-геодезиста. Вищу освіту здобув у 2013 році в Університеті новітніх технологій.
Цілеспрямований і сповнений планів на майбутнє, Андрій знайшов роботу за фахом у столиці. Працював бригадиром, згодом – начальником дільниці. Планував одружитися та побудувати будинок неподалік Києва. Всі мрії обірвала війна.
На момент повномасштабного вторгнення Андрій жив у Макарові. У перші місяці селище пережило важкі бої та окупацію. Одразу після звільнення Київщини, у квітні 2022 року, він добровільно став на захист Батьківщини.
Андрій служив на посаді старшого стрільця-оператора механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4007. Воював на найгарячіших напрямках – Авдіївському та Покровському. 27 квітня 2023 року захисник зазнав поранень. Життя бійця тоді врятували побратими, вчасно евакуювавши його з окопу.
19 грудня 2023 року батьки отримали тривожну звістку – Андрій зник безвісти в районі Авдіївки Покровського району Донецької області. Через 10 днів, 29 грудня, йому мало виповнитися 34 роки. Рідні не допускали навіть думки про лихо, не припиняли пошуків і більше року жили в очікуванні та молитвах.
Рідна сестра захисника Інна писала у соцмережах:
«Сьогодні минув рік, як ти зник… Рік відчайдушних пошуків, віри та надії, що ти живий. Віримо, сподіваємося, молимося, шукаємо – це все, що лишається нам… Ми не припиняємо шукати тебе. Сподіваємося, що ти повернешся додому».
Сподівання не справдилися. Тіло Андрія ідентифікували за результатами тесту ДНК. Далі була невимовно тяжка процедура опізнання…
Його двоюрідна сестра Яна зізналася, що до останнього вірили: Андрій у полоні й повернеться живим. Навіть у день, коли батьки їхали на впізнання, не полишали надії. Та, на жаль, земний шлях Андрія закінчився… Тепер Герой у строю Небесного воїнства оберігатиме свою родину з висоти.
Відспівали полеглого захисника у Храмі Воскресіння Христового у Переяславі. Священнослужитель ПЦУ Іван Бобітко у своїй промові сказав:
«Сьогодні ми усвідомлюємо, якою є ціна нашої свободи, можливості говорити рідною мовою, бачити схід сонця і чисте небо. Це життя мужніх хлопців, які живим щитом прикривають кожного з нас. Правда обов’язково восторжествує. У єдності – наша сила, і ніхто її не здолає».
До спільної молитви за упокій душі воїна долучився міський голова Вячеслав Саулко:
«Знову біль, сльози і усвідомлення величезної ціни, яку ми платимо за право жити у вільній країні. Небесне військо поповнилося ще одним Героєм, що віддав за Батьківщину найдорожче – власне життя. Андрію навіки 33 роки. Його ім’я назавжди залишиться на нашій Алеї Героїв».
Тужлива пісня «Плине кача» розривала душу кожного, хто прийшов цього дня до храму віддати останню шану Героєві. Далі кортеж з тілом воїна рушив центральною площею міста й попрямував до його рідного села.
Мешканці прилеглих сіл дорогою до Поліг-Вергунів зустрічали загиблого захисника України навколішки, встеливши дорогу квітами. Село потонуло у тиші та сльозах. Ціла колона автомобілів рухалася до місця вічного спочинку Андрія. Він не встиг створити сім’ю, але дуже багато людей любили його за життєрадісність, сонячну посмішку й добре серце.
Український стяг, яким була вкрита домовина Героя, військові передали батькам – Світлані Іванівні та Івану Васильовичу, як символ держави, за яку віддав життя їхній син. Під звуки Державного Гімну та гучні залпи військового салюту Героя поховали на рідній землі. Незгасна пам’ять про нього вічно житиме у серцях земляків. Висловлюємо щирі співчуття родині. Розділяємо ваш біль і скорботу. Вічна шана та вдячність Герою!
