Поки столиця України знову й знову потерпає від масованих атак, на її захист стають не лише військові, а й добровольці – звичайні люди, які свідомо вирішили боронити небо над рідною землею. Мобільна вогнева група Переяславського ДФТГ складається з людей різного віку, фаху та життєвого досвіду. Тут служать непридатні до ЗСУ цивільні, студенти, пенсіонери, а також – що особливо вражає – чимало жінок.
За словами командира підрозділу Олега Ворошиловського, дівчат серед добровольців уже стільки, що скоро можна буде створити окремий жіночий взвод. І це не просто красиві слова: у складі МВГ є жінки, які не лише вправно володіють кулеметом і полюють на ворожі дрони, а й займають керівні позиції в підрозділі, як-от начальниця штабу Софія з позивним «Мавка».
Саме історії жінок-добровольців Переяславського ДФТГ стали темою відеосюжету та репортажу журналістів відомого німецького видання Deutsche Welle, які нещодавно побували в нашому місті. Proslav публікує відео та український переклад репортажу.
Протягом останніх тижнів столиця України перебуває під напевне наймасовішими повітряними атаками з моменту початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну понад 3 роки тому. Росія стабільно запускає сотні ракет і дронів на Київ, вбиваючи десятки людей і травмуючи сотні. І, доки Україна продовжує благати світ про сучасніші системи протиповітряної оборони, бійці добровольчих формувань (ДФТГ) стали пліч-о-пліч із підрозділами ППО ЗСУ та захищають українське небо. Це звичайні люди з іще радянською зброєю в руках, але вони успішно збивають нею сучасні російські ударні безпілотники.
Кореспондентка видання Deutsche Welle Маріель Мюллер відвідала місто Переяслав Київської області та поспілкувалася з представниками одного такого добровольчого підрозділу.
Вони щойно отримали команду на виїзд по тривозі – російські дрони наближаються. Тепер кожна секунда на рахунку. Якщо шахеди не зупинити, вони можуть влучити у житлові будинки та вбити цивільних мешканців.
«Найближчий шахед трохи більше, ніж у 100 км від нас. Перші шахеди не мали камер та не могли знімати відео, а зараз деякі з них уже обладнані камерами, тому ми маємо бути обережними, адже тепер не тільки ми за ними полюємо, а й вони за нами», – говорить Софія, доброволиця Переяславського ДФТГ на позивний «Мавка».
Вночі вона зі своєю командою полює на ворожі дрони, а вдень здобуває в університеті ступінь магістра інформаційних технологій.
«Я народилася в Києві. Моя мама з дитинства мене вчила бути відкритою до життя та різносторонньою людиною», – пояснює вона.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Софія займалася розвитком кількох веб-сайтів. Вона ніколи не підозрювала, що війна змінить її життя аж настільки.
«На початку ми всі впали у своєрідний шок. Ми не усвідомлювали або не хотіли вірити в те, що війна стане настільки масштабною», – додає Софія. Проте вона дуже швидко зрозуміла, що мусить діяти. – «Ніколи не недооцінюйте свій вплив на ситуацію. Кожна людина має значення, кожна дія має значення. Ви не можете просто сидіти на дивані і виправдовуватися, що все одно не здатні нічого змінити. Бо це не так. Кожен може стати відправною точкою для змін».
За кілька днів після початку «великої війни» вона вирішила доєднатися до захисників Переяслава на найближчому блокпості, вступила до ДФТГ, а через деякий час стала членом мобільної вогневої групи ППО. Софія стала Мавкою – це її позивний, узятий з українського фольклору.
Їхня справа непроста, адже частина зброї, яку використовують кулеметники МВГ (мобільних вогневих груп), – доволі застаріла. Як, наприклад, цей кулемет Максима, розроблений цілих 140 років тому. Звісно, він менш зручний у використанні та ефективний, ніж сучасна зброя, яка у підрозділі теж є (у т.ч. американський кулемет Browning), але її недостатньо.
Росія часто намагається перевантажити українську систему ППО, посилаючи хвиля за хвилею дрони-обманки, які не містять вибухової речовини, але відрізнити їх у повітрі від небезпечних бойових шахедів дуже складно. Тому мобільні вогневі групи знищують усі ворожі цілі, які бачать в небі.
Добровольці з гордістю показують мені відео нещодавнього знищення ними російського дрона, коментуючи це так: «Це була вдала ніч – ми збили ворожий дрон. Усі вітали нас – і побратими, і командування. Це прекрасний, але коротенький момент слави, а потім робота продовжується».
Більше року тому Софію підвищили до начальника штабу добровольчого формування. «На початку я не надто вірила в себе. Мені здавалося, що ніхто не поставить жінку на таку посаду, адже в армії більшість командирів – це чоловіки. Напевне, вони вважають, що здатні командувати людьми краще, але реалії життя показують, що це не завжди так», – ділиться зі мною Софія. – «Погані командири ніколи не прислухаються до своїх людей, а я завжди намагаюся почути побратима, поговорити. Особливо коли їм важко, коли вони втомлені, коли їм болить, чи коли у них ПТСР (частина наших добровольців – це списані військові, тож у них є поранення, контузії, депресії тощо). Я намагаюся підтримати їх, як тільки можу, і показати їм, що я розумію».
Вона каже, що досвід перебування в ДФТГ змінив її. «Я вдячна цій війні – якщо взагалі можна бути вдячним війні – за те, що я стала більш впевненою, безстрашною, жорсткішою. Я все ще я, але з додатковими перевагами», – сміється вона.
Ця війна так чи інакше зачепила практично кожного українця. Софія прийшла на гостину до свого побратима на позивний «Янгол». Він є кулеметником у їхньому розрахунку. Поліцейський на пенсії. І в цій коробці знаходиться одна з найбільших для Янгола радостей у житті – його бджілки.
Янгол каже, що у вулику кожна бджола на своєму місці та виконує свою роботу, аналогічно, як і в їхньому розрахунку. Софія додає, що Янгол дбає про свій підрозділ та своїх побратимів і посестер так само турботливо, як про своїх улюблених бджіл, віддано та з любов’ю.
Вони часто проводять час разом, спілкуючись про усе на світі. Але останнім часом найчастіше про російські дронові атаки, які стають дедалі інтенсивнішими, що справді турбує Мавку та Янгола.
Позиції мобільних вогневих груп поблизу Переяслава розташовані на типових шляхах прольоту ворожих шахедів з росії до Києва. Це усього за 100 км від столиці.
«Шахеди наближаються до Київської області, тому ми чуємо сирени повітряної тривоги», – пояснює Софія.
Група у повній готовності зустрічати ударні дрони, але несподівано… два українські гелікоптери з’являються на горизонті. А оскільки у них пріоритет в роботі по повітряних цілях, то розрахунок отримує заборону роботи з метою уникнення дружнього вогню. Усе, що вони тепер можуть робити, – це чекати.
У боротьбі проти сотень ворожих БпЛА, які наступають хвиля за хвилею, зброя цих добровольців виглядає застарілою. Софія та її побратими і посестри щиро сподіваються на потужнішу підтримку України з боку країн-партнерів.
«Ми маємо бути справді сильними, щоб перемогти. А щоб бути сильними, нам потрібно більше всього – більше ракет, більше зброї, більше боєприпасів. Іноді нам здається, що ми самі, що всі навколо просто спостерігають і нічого не роблять, щоб допомогти нам. Це не означає, що вони справді нічого не роблять, просто ми так почуваємося», – ділиться Софія.
Навіть при тому, що вони часто почуваються недооціненими та відчувають недостатню підтримку, ці добровольці продовжують робити свою роботу, щоби рятувати життя.
