Михайло Іванович Сікорський – корифей музейної справи в Україні, засновник Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», у якому зібрані тисячі безцінних свідків минулих епох. Його життя – це тернистий шлях подвижника, що пройшов крізь випробування, та не зрадив своєму покликанню. Він зумів зберегти вікову спадщину українського народу, подарувавши кожному поколінню можливість доторкнутися до свого коріння.
Лиш під кінець життя до Михайла Івановича прийшло визнання: Шевченківська премія, ордени, звання Героя України. Але всі ці почесті він сприймав зі скромністю й мудрістю, бо найбільшою його радістю була праця.
Сьогодні, 13 жовтня, минає 102 роки від дня народження Михайла Сікорського. Ми зібрали 20 маловідомих фактів про життя людини-легенди, яка зробила Переяслав містом музеїв і назавжди вписала своє ім’я в історію України.
1. У десять років лишився сиротою
Михайло Іванович Сікорський народився 13 жовтня 1923 року в козацькій столиці – місті Чигирин Черкаської області. У робітничій родині виховувалося четверо дітей: Іван, Олександр, Михайло та Марія. Батько, Іван Іванович, помер у 1930 році, а мати, Марфа Мусіївна, – у 1933-му. Разом з братом та сестрою Михайло виховувався в Чигиринському дитячому будинку.
2. Замість авіації – історія
Закінчивши у Чигирині 7 класів середньої школи, вступив до Запорізького авіаційного технікуму. Коли почалася Друга світова війна, технікум евакуювали до Сибіру разом з авіаційним заводом. Сікорському довелося працювати на заводі, а ввечері – вчитися. Коли 1943 року він закінчив технікум, йому запропонували посаду інструктора Омського авіаційного технікуму. Там він працював до 1946 року.
Після війни Сікорський повертається додому, починає серйозно займатися історією і здобуває ще один фах – історика, на кафедрі археології та музеєзнавства Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.
3. Директор «32 експонатів»
Після закінчення навчання йому, як одному з найкращих випускників, запропонували місце в аспірантурі. Але Сікорський відмовляється і за направленням їде до Переяслава-Хмельницького, де його призначають директором історичного музею.
Приїхав – а тут ні посади, ні музею. Попередній, так званий, директор здивовано знизив плечима: показав своє невеличке господарство, яке розмістилося у двох кімнатах при дитячому будинку, і порадив повернутись до Києва. Та Сікорський залишається і стає директором «32 експонатів». Це було у 1951 році.
4. За два роки музейна колекція налічувала вже 22 тисячі предметів
Сікорський буквально «захворів» Переяславом, який зрештою став його другою батьківщиною. І вже 1954 року, пройшовши через надлюдські випробування, Михайло Іванович відчинив двері історичного музею перед першими відвідувачами. Про молодого директора заговорили знані спеціалісти. Саме тоді на нього звернув увагу відомий історик-краєзнавець Петро Тронько, розгледів у ньому непересічну особистість і доклав усіх зусиль, щоб допомогти Сікорському твердо встати на ноги.
Сікорський згуртував навколо однодумців і розпочав археологічні розкопки. Пощастило знайти фундаменти давніх церков і залишки оборонних валів. Лише за два перших роки музейна колекція зросла до 22 тисяч експонатів! Уже зовсім скоро завдяки насназі вченого-ентузіаста в центрі міста зʼявилися музеї філософа Григорія Сковороди, архітектора Володимира Заболотного та музей-діорама «Битва за Дніпро».
5. Творець першого в Україні Музею просто неба
У 1964 році Сікорський заснував перший в Україні Музей просто неба. Михайло Іванович розповідав, як зародилася ідея створити скансен у Переяславі. Після того, як розпочалися археологічні розкопки та науково-етнографічні експедиції, вони почали організовувати невеликі виставки. Спершу – в Михайлівській церкві, у відділі етнографії музею. Але експонатів прибувало, і стіни музею стали для них затісні. Тим паче, зʼявилися унікальні старовинні споруди – вітряки, комора… Де їх розташовувати? Тоді Сікорський і пригледів Татарську гору – дуже заманливою була вона для створення Музею просто неба.
Михайло Іванович згадував:
– Освоювати її почали з кургану, який знайшли тут у пʼятдесяті роки. Розкопавши, виявили людське поховання, характерне ще для язичників. Що з ним робити? Загорнути, як роблять експедиції, забравши все цінне до музею? Вирішили облаштувати експозицію всередині кургану. Дістали дерева, зробили перекриття – вийшов маленький пантеон. Експозиція сподобалася відвідувачам, і ми зрозуміли, що її слід розширювати. Саме тоді серед музейників заговорили про необхідність створення скансенів. Багато і захоплено писали про знамениті карельські «Кижі». Зароджувався музей під відкритим небом біля Риги. Поширилися чутки, що й у нас таке буде. Тому ми запропонували робити музей просто неба у Переяславі. Нас підтримали.
6. Переяславський скансен народжувався в муках
З розповідей Михайла Івановича могло здаватися, що музей «на горі» явився легко і невимушено. Сікорський був небагатослівним, особливо коли мова заходила про чиновницьку рутину чи світоглядні перепони можновладців, з якими йому доводилося зустрічатися ледь не щодня.
Насправді Переяславський скансен народжувався в муках. Татарська гора не пустувала: на одному її схилі сіяли колгоспну пшеницю, іншим володіла лікарня. Коли Сікорський попросив у виконкому гору для потреб музею, йому запропонували на вибір інші місця, мовляв, там, де хліб не росте. А насправді – пустирі, куди й дістатися було важко. Чиновники не могли збагнути, чого хоче непосидющий директор: чи то парк розбити, чи виставити надто громіздкі експонати.
А Сікорський мріяв про ціле село, давнє-предавнє: землянки перших жителів, хати, громадські споруди… Щоб нащадки бачили, як жилося їхнім прадідам. І коли нарешті в місцевої влади вдалося «вибити» 30 гектарів землі на Татарській горі, взявся за створення етнографічного комплексу просто неба.
У 1961 році Сікорський разом з колективом почав організовувати скансен. Роботи довелося прискорити, бо Канівське водосховище підступало до міста, під водою могли опинитися неоціненні свідки історії. Так у славному Переяслав-граді витворили справжнісіньке повноцінне село: з сільською управою, панським маєтком, шинком, ставком, городами і, звісно ж, із оселями всіх верств населення. На 30 гектарах пустки висадили 45 000 дерев, 36 000 кущів, викопали два рукотворні ставки.
7. «Прошу, щоб без експонатів не поверталися»
Один за одним у Музеї просто неба почали знаходити притулок обʼєкти старовини: вітряки, церкви, хати та інші старожитності. Сікорський напитував, де тільки міг, і люди стали звозити сюди старі хати, вітряки, реманент, сільськогосподарські машини різних типів, предмети побуту тощо. Наприкінці 1970-х перший в Україні музей просто неба мав уже чотири тематичні підрозділи: українське село Середнього Придніпровʼя ХІХ століття, музей ремесла та промислів пореформеного села, колекція вітряків та археологічний відділ. Причому всі споруди були наповнені справжніми витворами людей різних фахів та епох. Сікорський не визнавав підробок і муляжів. Такими були принципи його наукової школи, яка сьогодні вважається еталоном музейної справи.
Коли Михайла Івановича спитали, звідки він добуває кошти на експонати, з усмішкою відповів: «Все дуже просто. Коли хтось із наших співробітників їде в село, я прошу його, щоб без експонатів не повертався». Сікорський знаходив час особисто проводити екскурсії, розповідати відвідувачам про той чи інший експонат і яким чином він поповнив музейну колекцію. У той момент його великі карі очі сяяли щастям.
8. Започаткував переяславську археологічну школу
Коли під керівництвом ленінградського археолога-архітектора Костянтина Каргера розпочалися розкопки Михайлівського собору та інших пам’яток давнього Переяслава, молодий директор музею активно долучився до досліджень. Саме Сікорський першим повідомляв про знахідки, виявлені ним або місцевими мешканцями під час земляних робіт. Його листи й телеграми зберігаються в архіві Інституту археології. Наприклад, телеграма археологу Роману Юрі: «Знайшли фундаменти, завтра чекаємо обовʼязково. Сікорський».
У співпраці з київськими науковцями у 1979 році він створив у заповіднику відділ археології, а вже наприкінці 1980-х років сформувалася переяславська археологічна школа, яка під керівництвом Сікорського проводила масштабні розкопки у різних регіонах України.
9. Сприяв створенню художньої школи
Михайло Іванович причетний і до створення художньої школи у Переяславі. У 1990 році на основі студії образотворчого мистецтва, яка мала звання «народної», була створена єдина в області дитяча художня школа, яку очолив Степан Юхимович Куций. Провідним моментом в роботі школи стало поглиблене вивчення народного мистецтва, відродження, збереження та примноження національних традицій. Михайло Іванович постійно цікавився діяльністю школи, підтримував юні таланти, запрошував до музеїв на екскурсії, лекції, виставки. Пленерні заняття зазвичай проходили в музеї під відкритим небом.
10. На пропозицію очолити Музей у Пирогові відповів відмовою
Наприкінці 1980-х років, коли Музей просто неба в Пирогові переживав не кращі часи, Михайлу Сікорському пропонували очолити київський скансен. Відповідь була така: «Та у вас же там майже щодня треба сидіть у президії на різних нарадах, а я звик працювати».
11. Не цурався будь-якої роботи
Анатолій Вікторович Євсевський, музикант, керівник народних колективів, у спогадах про Михайла Івановича розповідав:
– У 70-х роках я працював двірником у музеї. Займаюся своєю роботою, прибираю. Підходить Михайло Іванович і каже мені: «Ти знаєш, нам потрібен водій, а в нього сьогодні вихідний, я тебе прошу – піди до нього додому і передай, щоб вийшов на роботу». – «Та мені ж треба прибрати, замести листя (це була осінь), – пояснюю я. «Ти іди, я тут сам приберу», – просить він. Ну що ж робити, я й пішов за адресою. А Михайло Іванович взяв мою мітлу і все замів, як годиться. Це для мене було так дивно. Директор – і з мітлою замітає двір музею.
Так, Михайло Іванович Сікорський міг виконати будь-яку роботу і не цурався цього. І від своїх підлеглих вимагав такого ставлення до роботи. Цінував людей за вправні руки, фаховість і за це часто пробачав їм людські гріхи.
12. Секрет здоров’я? Калина!
Улюбленою рослиною Михайла Івановича була калина. Тому працівники музею висаджували її, де тільки могли. Всі знали про цей пунктик Сікорського і звідусіль везли йому ягоди: «Дивись, ми тобі приперли відро калини». Михайло Іванович перетирав ягоди калини, перемішував із цукром чи медом, потім додавав до чаю чи приймав як ліки. Кажуть, за допомогою цього народного рецепту підтримував своє здоров’я.
13. У трудовій книжці – два записи. З одного місця роботи
У його трудовій книжці було всього два записи. Перший засвідчує, що Сікорський працював директором історичного музею. Другий – що він був директором Національного історико-етнографічного заповідника. Але обидва вони з одного місця роботи, просто колишній музей з трьома десятками експонатів виріс у великий неповторний комплекс з 27 тематичними музеями, 370 нерухомими памʼятками народної архітектури і близько 200 тисячами експонатів.
14. Конфлікти з можновладцями
Дивовижно, що Михайло Іванович ніколи не переймався власними вченими званнями (він пішов із життя, не здобувши жодного), ніколи не просив квартири, а мізерну зарплату витрачав на придбання старих ікон, рушників, черепʼяного посуду. Натомість наполегливо домагався для музею нових площ і ремонту. У радянські часи за таку «неадекватну» поведінку його двічі виключали з лав партії, що означало автоматичне звільнення з посади директора. На щастя, у столиці знаходилися люди, які розуміли що Сікорський працює на майбутнє.
Сікорський згадував про конфлікти з владою так.
– Не подобався я першому секретареві райкому парті Кузьмі Осадчому. Ні піджака не мав, ні краватки, черевики ось-ось розваляться. Сказав мені писати заяву. Мовляв, переведемо директором школи. Я написав.
Увечері сиджу в своєму кабінеті – сльози душать, не можу навіть світла запалити. Раптом наче хтось торкає за рукав. Дивлюся: Григорій Скоровода з книжкою під пахвою. Каже: «Не відберуть у тебе Переяслава». Через кілька днів про мою біду дізнався Петро Тронько. Подзвонив у міністерство культури, звідти – Осадчому. Заяву порвали, а мене повернули в музей.
15. Сікорський 17 років прожив у своєму кабінеті
Упродовж 17 років Михайло Сікорський, не маючи власного житла, жив у своєму кабінеті в будівлі історичного музею (нині – Музей Заповіту Тараса Шевченка). Був у своєму господарстві і за сторожа, і за прибиральника. У цьому бачив свої переваги – вдень і вночі перебував серед своїх зібрань, думав про завтрашній день музею. Сікорський стерпів усі поневіряння, не втративши людської гідності та палкої любові до своєї справи. Повторював: «Музей – найбільша радість моя».
16. Не Переяславом єдиним
Михайлом Сікорським захоплювалися відомі спеціалісти музейної справи, археологи, реставратори й етнографи, історики і мистецтвознавці. За допомогою до нього зверталися не лише на Київщині. Він консультував, брав участь в організації нових експозицій. У доробку Сікорського – музеї народної художниці Білокур у Яготині, композитора Стеценка у Веприку, музей Малишка в Обухові, загиблим комсомольцям у Трипіллі, краєзнавчі музеї в Іванкові, Броварах, Таращі, Березані, Чигирині.
17. Герой України
Михайло Сікорський був нагороджений 12 медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, орденом Богдана Хмельницького III ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, орденом святого рівноапостольного князя Володимира, національною премією «Гордість країни» у номінації «Досягнення всього життя». 11 березня 2005 року йому присвоїли звання Героя України. Михайлу Івановичу тоді був 81 рік.
18. Колектив був його сім’єю, а музеї – дітьми
Коли Михайлу Івановичу було 84 роки, журналісти запитали його, чому він так і не одружився.
– Я 17 років прожив у музеї. Не мав квартири – уночі спав на підлозі в залі. Раненько вставав, прибирав постіль. А коли квартиру дали, старий уже став. У 58 років женитися пізненько. Першу я віддав директору міського Будинку культури Міщенкові. У нього троє дітей, упʼятьох у кімнатці тіснилися.
Двокімнатну квартиру в центрі Переяслава, у якій і доживав віку Михайло Іванович, допоміг отримати Петро Тронько – тоді вже заступник голови Ради міністрів УРСР. Наприкінці життя Михайла Івановича доглядала племінниця Валентина Іванівна Сікорська.
19. Улюблені місця
Сікорський любив відпочивати на лавочці біля хати середняка у Музеї просто неба, прогулюватися з племінницею до міського стадіону та грати в доміно у будинку культури.
20. «Люди, поспішайте робити добро»
Михайло Сікорський помер 27 вересня 2011 року, на 88-му році життя. «Люди, поспішайте робити добро», – часто повторював Сікорський і це було його життєвим кредо. Завжди, коли треба було підняти тост і щось сказати, Михайло Іванович незмінно говорив: «Будьте добрими!»
«Якби мені довелося повторно вибирати свою долю, я знову вибрав би музейну справу. Музеї – моє життя…» М. І. Сікорський
Нагадаємо, до Переяслава завітав співзасновник «Аврори» Лев Жиденко: поділився історією створення мільярдного бізнесу.