Сьогодні, 20 травня, Переяславщина схилила голови у глибокій скорботі. До села Пристроми на щиті повернувся Герой – стрілець-помічник гранатометника Вадим Бурченко, який прийняв свій останній бій ще навесні 2024 року. Довгі два роки знадобилося, аби повернути тіло воїна на рідну землю та гідно провести його у засвіти, передає Proslav.
Траурний кортеж із тілом полеглого захисника вирушив із Переяслава, проїхавши крізь живий коридор шани селами Гребля, Гланишів та Вовчків, аж до в’їзду в Пристроми. Заупокійна служба та чин відспівування відбулися у місцевій Церкві Святого Архистратига Божого Михаїла ПЦУ. Свій останній спочинок воїн знайшов на кладовищі села Пристроми.
Про важкий життєвий та бойовий шлях захисника розповіли на фейсбук-сторінці Студениківської громади.
Вадим Вадимович Бурченко народився 4 лютого 1991 року в Києві. Хлопчик ріс без батька, його виховували мама та старший брат. Та згодом Вадимові довелося зазнати непоправної втрати – його брат передчасно помер від пневмонії, а пізніше відійшла у вічність і матуся. Хлопець рано пізнав ціну важкої праці. Закінчивши вісім класів столичної школи №70, він пішов працювати.
У Пристромах жили бабуся Вадима та хрещений батько Олег Іващенко, з яким вони разом працювали. Головною опорою в житті для хлопця був дядько Анатолій Бурченко, який фактично замінив йому батька.
Односельці згадують Вадима як майстра на всі руки. Він мав хист до будівництва, щиро любив цю справу і багатьом родинам у Пристромах допоміг звести чи відремонтувати оселі. Працював на Київському хлібзаводі, на місцевому підприємстві «Укрпромпостач» та брався за будь-яку чесну роботу.
Попри всі удари долі, він ніколи не втрачав жаги до життя. Побратими та друзі згадують його як людину з великим і добрим серцем, чиї влучні жарти могли розрадити у найтемніші часи.
«Здавалося, мав бути похмурим і нудним, натомість дня не міг прожити без веселощів і жартів, так ніби намагався перехитрити злу долю своїм безмірним оптимізмом. Його жарти були завжди влучними і своєчасними, а добре серце не одного розрадило в біді», – зазначають у громаді.
На захист Батьківщини Вадим Бурченко став 19 січня 2024 року. Після проходження базового вишколу його направили на Харківський напрямок у складі бригади «Правого сектору». Після того, як підрозділ зазнав значних втрат у важких боях і був розформований, Вадима перевели до 4-ї аеромобільної роти військової частини А1126 на посаду стрільця-помічника гранатометника. Частина тримала оборону на одному з найпекельніших напрямків фронту – Покровському.
На передовій Вадима підтримував його хрещений батько, який воює з перших днів повномасштабного вторгнення. Саме за свій незламний дух Вадим отримав від побратимів промовистий позивний – «Веселий».
«Бути «Веселим» на війні – це вам не зіграти в КВК. Це пожартувати там, де від страху тремтять коліна, і бути оптимістом там, де майже щомиті на тебе чигає стара з косою», – влучно описують вдачу Героя в Студениківській сільській раді.
Трагедія сталася 19 травня 2024 року біля населеного пункту Нетайлове на Донеччині. Підрозділ Вадима щойно вийшов на позиції та зайняв будинок у селі. Захисники навіть не встигли обладнати укриття, як ворог накрив їх щільним вогнем з усіх можливих видів озброєння. Шансів вижити не було ні в кого. Невдовзі цю територію окупували російські війська.
Для близьких почалися місяці нестерпного чекання зі статусом «зниклий безвісти». Лише згодом, завдяки роботі спеціальних місій за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста, тіла полеглих воїнів вдалося повернути в Україну в рамках процедури репатріації. Процес ідентифікації був надзвичайно складним: оскільки у Вадима не залишилося живих родичів першої лінії, експерти проводили ДНК-аналіз за допомогою його особистих речей та одягу.
Дядько загиблого, Анатолій Бурченко, висловлює щиру вдячність усім небайдужим людям та старості села Юрію Саєнку за допомогу в організації поховання.
Голова Студениківської громади Марія Лях звернулася до земляків зі словами глибокого співчуття:
«Світла людина і відважний воїн переходить із війська земного до війська Небесного, щоб зустрітися там із родиною, яка відійшла у вічність, і назавжди стати Янголом Безсмертя, вічним охоронцем життя. Його пожертва – це ще один камінь у фундамент нашої незалежності… У цьому році йому було б 35, він ровесник нашої Незалежності, він основа її, її Захисник, її Герой!»
Світла і вічна пам’ять Вадиму Бурченку. Честь і слава Герою, який віддав найцінніше заради вільної України.
