Не встигає Переяславська громада оговтатись від одного болю, як нова втрата знову стискає серця. Сьогодні, 22 вересня, в останню путь провели захисника Юрія Сумеру. Три роки він боронив країну, мужньо відстоюючи наше майбутнє під пекельним вогнем окупанта, навіть не здогадуючись, що невиліковна хвороба поволі забирає його сили.
Юрій Миколайович Сумера народився 9 березня 1995 року в Переяславі. Навчався у місцевій школі №7 (нині – ліцей імені Володимира Мономаха). Здобув фах тракториста у професійно-технічному училищі. До призову на військову службу працював на складах.
Юрій став на захист Батьківщини 16 червня 2023 року. Боронив державу на посаді оператора відділення управління командира мінометної батареї 4-го батальйону територіальної оборони. Воїн пройшов найзапекліші напрямки: був на Донеччині, Харківщині, Чернігівщині та Херсонщині.
– Він пройшов багато гарячих точок. Складніше сказати, де він не був, – ділиться згорьована мати Наталія Олександрівна. Нещодавно жінка пережила страшну втрату, поховавши сина Олександра, а тепер горе прийшло в родину знову.
Знесилений хворобою, Юрій до останнього залишався відданим своїй країні. На жаль, життя 31-річного воїна обірвалося через онкологічне захворювання. Він помер 17 вересня 2026 року в Київському обласному онкологічному диспансері.
Побратими зі 114-ї бригади – Володимир, Валентин, Юрій та Михайло – приїхали віддати шану бойовому другу. Вони згадують його як людину надзвичайної стійкості.
– Він був відданий справі. Попри будь-які тривоги чи проблеми, завжди стояв на захисті своєї Батьківщини, своєї родини. Йшов до кінця, – розповідають військові. – Юрій був на позиціях у дуже гарячих точках, зокрема під Кліщіївкою на Донбасі, під Куп’янськом на Харківщині, і виходив із важких боїв.
Страшний діагноз став несподіванкою і для самого Юрія, і для його побратимів.
– Він довго не знав, що хворіє. Ми дізналися про все, коли він вийшов із позицій. Ми разом їхали до лікарні – кожен зі своїми проблемами зі здоров’ям. Приїхали в лікарню у Чернігові. Юрі вже було відверто погано: задишка, біль… Зробили аналізи. Потім зустрічалися ще кілька разів, і тоді він сказав, що йому поставили діагноз – онкозахворювання четвертої стадії. А до цього він нічого не казав, бо й сам не знав. З’явилася пухлина на шиї, боліло, зник сон… Коли вже вийшов із позицій і потрапив до лікарні, лікарі питали: «Чому ж так пізно приїхали?» А він усе одно ходив на оборону, не скаржився. Ніхто не знав.
Прощальна церемонія відбулася у Храмі Воскресіння Христового. Під час відспівування священник ПЦУ отець Анатолій звернувся до присутніх:
– Сьогодні вже другий день поспіль ми в цьому святому храмі проводжаємо в останній земний шлях наших мужніх захисників. Воїн Юрій мав честь і гідність, тому й пішов захищати всіх нас. Він був змушений воювати на двох фронтах: проти російського агресора та проти власної хвороби. Важко пережити жахіття війни і залишитися таким, як раніше. Але він був стійким і переміг там, на полі бою. Війна залишає свій відбиток на здоров’ї – душевному і тілесному. Та сьогодні Господь забирає його до небесного воїнства – туди, де немає ні хвороби, ні печалі.
Міський голова Переяслава Вячеслав Саулко висловив глибокі співчуття родині Героя:
– Юрій не загинув на полі бою, але він був там до останньої хвилини. Він віддав усе, щоб захистити нашу країну, і лише підступна хвороба забрала його від нас. Йому назавжди залишиться 31 рік. Наша громада схиляє голову перед кожним героєм і перед їхніми родинами. На жаль, Алея Героїв у нашому місті поповниться ще одним іменем – сьогодні їх буде вже 276. Дякуємо вам за сина-Героя.
Юрія Сумеру поховали з усіма військовими почестями на Заальтицькому цвинтарі. Без коханого чоловіка залишилася дружина, без турботливого тата – син і донька.
Його ім’я назавжди вписане в історію Переяславської громади. Його шлях – це доказ того, що справжній Герой – не той, хто не відчуває болю, а той, хто попри все йде боронити інших.
Світла пам’ять воїну. Вічна шана й доземний уклін.
