Сьогодні, 29 серпня, у День пам’яті захисників України, Переяславська громада провела в останню земну дорогу полеглого воїна Сергія Почестнєва, повідомляє Proslav.
Сергій Володимирович Почестнєв народився 11 серпня 1986 року. Навчався у Переяславській школі №2, згодом закінчив місцеве професійно-технічне училище за фахом бджоляра. У мирному житті працював водієм. Близькі згадують, що Сергій мав неймовірно добре серце і з особливим теплом ставився до природи.
«Він усіх звірят любив. Усіх котиків, змійок, жучків, черв’ячків – завжди приносив додому», – зі світлим сумом усміхається сестра захисника.
На захист Батьківщини чоловік став 6 червня 2024 року, підписавши контракт. Був призваний на військову службу Бориспільським РТЦК та СП. Воїн ніс службу на посаді командира 3-го відділення, командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів взводу БпАК спеціалізованої роти «ШКВАЛ» військової частини А2167.
Життя 40-річного захисника обірвалося 20 серпня 2026 року. Сергій загинув під час проведення пошуково-ударних дій внаслідок бойового зіткнення з пішою групою противника в районі населеного пункту Стариця Чугуївського району на Харківщині.
Прощання з Героєм розпочалося біля його рідної оселі, куди прийшли родина, друзі, побратими та знайомі, з якими зводили його життєві дороги. Голова громадської організації «Шквал незламаних» Валерія Степанова, яка близько дружила із загиблим, поділилася теплими та водночас болючими спогадами:
«Ми познайомилися 10 березня 2025 року. Так склалося, що він став мені як рідний брат. Завжди підтримував, завжди казав правду. Я часто допомагала шукати полеглих, і коли питала: “Серьожо, скажи правду, чи загинув?”, він відповідав як є, і тоді ми чекали на репатріацію тіл. Це величезна втрата, бо він був людиною з “золотими” руками і світлою головою. Зі звичайного велосипеда міг зробити електричний, сам збирав дрони. Він був дуже добрим, людяним і завжди ставився до всіх із розумінням.
Я так сподівалася, що він житиме… Він перевівся в роту безпілотних систем, там було трохи спокійніше. Його нормально відпускали у відпустки: 10 днів на позиції, 10 днів відпочивав. Пройшов навчання, вже був командиром взводу. Але цей останній вихід… Він не мав там бути, адже вони займалися безпілотниками, а там була розвідка. Сказав мені тоді: “Треба вийти на цю позицію, а потім я їду додому. Зустрінемося”. Отак склалося, що це був його останній вихід.
Він мав невдовзі одружитися, у нього залишилася наречена. Ми були дуже близькими, я могла зателефонувати йому з будь-якою проблемою, а він казав: “Тримайся, ти знаєш, що ти найкраща”. Він був братом, якого мені народила інша мама».
Чин відспівування загиблого захисника звершили у Свято-Воскресенському храмі. Звертаючись до громади, отець Михайло сказав:
«Наш воїн Сергій, який віддав своє життя за волю народу, є прикладом справжнього борця козацького духу. Побратими казали, що він воював як Бог. Він віддав усе і тепер повернувся на щиті. Йому вже не потрібно тримати зброю і стискати зуби, щоб стримувати сильного ворога. Але ми, ховаючи його тіло і шануючи подвиг, мусимо змінити своє життя. Кожен із нас повинен взяти на себе частину його місії із захисту держави. Тільки тоді Україна не ослабне і ворог нас не здолає – коли ми розділимо справу наших полеглих Героїв.
Сьогодні, у День пам’яті захисників України, ми не лише прощаємося з Сергієм. У його особі ми віддаємо найвищу шану всім нашим воїнам, які поклали життя за те, щоб жили ми, наші діти й онуки, щоб наша держава існувала і процвітала».
Героя провадили до місця останнього спочинку на Заальтицький цвинтар. З усіма військовими почестями – під гучні збройні залпи та виконання Державного Гімну – мужнього захисника віддали землі.
У Сергія Почестнєва залишилися батьки, бабуся, сестра, наречена Анастасія та троє дітей: Ярослав, Богдан і Поліна. Світла пам’ять та вічна слава українському Герою!
