Сьогодні, 16 квітня, Переяславська громада провела в останню путь Захисника України Дмитра Вакуленка. Життя військовослужбовця обірвалося на Донеччині. У Героя залишилися батьки, дружина та чотирирічна донька, передає Proslav.
Дмитро Вакуленко народився 7 січня 1992 року. Для своїх батьків, Наталії та Павла, він був єдиним сином. Закінчив Переяславську гімназію №1, після чого здобував вищу освіту в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. Спершу отримав диплом бакалавра на факультеті фізичної культури, спорту і здоров’я, а згодом здобув ступінь магістра на факультеті технологічної і математичної освіти.
У цивільному житті Дмитро займався шиномонтажною справою. У 2021 році він одружився, і невдовзі у них із коханою дружиною Катериною народилася донечка.
На захист Батьківщини чоловік став 5 березня 2025 року – був призваний на військову службу Бориспільським РТЦК та СП. Дмитро гідно ніс службу на посаді оператора-телефоніста метеорологічного відділення 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила. Понад рік він виконував бойові завдання, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові. На жаль, 12 квітня 2026 року серце воїна зупинилося в розташуванні його підрозділу в Донецькій області.
Рідні та друзі назавжди запам’ятають Дмитра як людину з міцним характером та щирим серцем. Однокласники Героя діляться, що ця втрата стала важким ударом для всіх, хто його знав. Вони згадують: ще зі шкільних часів він був запальним, але завжди вкрай справедливим хлопцем. Дмитро вмів по-справжньому дружити, захоплювався спортом і був дуже доброю людиною.
Прощання з Захисником відбулося у Свято-Троїцькому храмі Переяслава. Віддати останню шану воїну прийшли рідні, друзі, знайомі, педагоги, військовослужбовці, представники місцевої влади та небайдужі містяни. Під час заупокійної служби священник ПЦУ, настоятель храму ігумен Софроній звернувся до присутніх:
«У ці пасхальні дні Світлого тижня найменше хочеться думати про погане, особливо коли ми бачимо, як усе навколо розквітає, як весна набирає сили. Коли ми радісно вітаємо одне одного словами “Христос воскрес!“ та розділяємо цю радість із близькими. Але смерть, війна та інші негаразди нагадують про себе навіть у свята. Утім, цей тиждень має велику силу – він стверджує саме життя. Бо Воскреслий Христос – це основа нашої віри.
Чи думав Дмитро про смерть? Ні, не думав. Але він пішов на війну. Пішов виконувати ту важку роботу, яку мало хто хоче робити. Пішов робити те, що мусив. Дуже гірко і несправедливо, що світ так перевернувся, і батьки ховають своїх дітей. Але такий наш час. І ми маємо бути сильними, маємо зберігати віру.
Ми повинні розуміти, що це земне життя дуже коротке, але попереду – вічність і Царство Боже. На жаль, коли нам добре, ми рідко згадуємо про Бога, а щиро починаємо вірити лише тоді, коли приходить скорбота і біда. Тому пам’ятаймо про Господа завжди. Нехай Він упокоїть душу спочилого раба Божого. Відпускаймо його з миром, молімося за нього. Пам’ятаймо і шануймо нашого Воїна».
Після відспівування у храмі жалобна процесія пішою ходою пройшла повз рідну школу Дмитра. Свій останній спочинок український Захисник знайшов на Підварському кладовищі.
