У Переяславі та селі Єрківці Дівичківської громади попрощалися з молодим воїном Віктором Гайворонським, який загинув на Харківщині, повідомляє Proslav з місця події.
Життя Віктора Гайворонського обірвалося 27 серпня в районі села Колісниківка Куп’янського району внаслідок мінно-вибухової травми. Заупокійну службу за полеглим захисником України з села Єрківці провели в суботу, 2 вересня, у Свято-Єфремівському храмі в Переяславі.
Попрощатися з військовим прийшли його близькі. Вшанувати пам’ять бійця приїхав голова Дівичківської громади Олександр Слюсар. Жителів міста серед присутніх було дуже мало – лише кілька представників влади: заступниці міського голови Оксана Степаненко та Ольга Огієвич, депутатка міської ради Ірина Присіч.
Опівдні єрківчани зустріли траурний кортеж навколішки, утворивши «живий» коридор. Плакали сусіди, друзі, знайомі, встеляли останню дорогу свого героя квітами та проводжали до місцевого кладовища – його останнього місця спочинку.
– Дівичківська громада в жалобі схиляє голову перед нашим захисником. Це величезна втрата для кожного з нас. Як боляче, що Україна втрачає найкращих синів, – сказала секретарка Дівичківської сільської ради Наталія Мацьовка під час церемонії прощання.
Офіцер І відділу Бориспільського РТЦК та СП Володимир Мамітько розповів, що 25 березня 2023 року 31-річний хлопець, маючи за плечима досвід служби в зоні АТО, добровольцем прийшов до військкомату і став на захист України. Служив стрільцем-снайпером механізованого взводу механізованого батальйону.
– Більшу частину життя Віктор прожив у місті Волноваха Донецької області. Після початку бойових дій переїхав на Переяславщину. У селі його всі знали як хорошу, доброзичливу людину. Місцеві сказали, що називали його «Вітя Волноваха», – сказав Володимир Іванович.
– Він ріс без батька, – додала дружина Тетяна, нахилившись над труною чоловіка. – А мама померла на початку повномасштабної війни – 11 березня 2022 року, коли Волноваха потрапила у російську окупацію.
– Таню, запам’ятай: ти не вдова, ти – дружина героя, – звернувся до неї Володимир Мамітько.
Офіцер передав жінці прапор, як символ держави, якій мужньо служив її чоловік.
Подружжя познайомилося у Єрківцях, розповіла донька Тетяни Світлана. До повномасштабного вторгнення Віктор працював різноробочим на Старинській птахофабриці.
– Вітя був кращим другом мого зятя Дмитра, – розповіла 70-річна жителька села Любов Юріївна. – Вони познайомилися біля магазину, коли Вітя тільки переїхав, і почали дружити. Але Діма здебільшого живе у Києві. А Вітю я називала своїм сином. Він постійно мені допомагав. Зробив мені лавочку. Приходив, питав, чи щось помогти мені, чи їсти приготувати, бо я паралізована після інсульту. Він був такий добродушний, ласкавий, він ніколи нікого не образив і словом. Ще жить би й жить, діточок народжувать… У нього ще є рідна сестра у Волновасі. Їй повідомили, що Вітя загинув, але вона не змогла приїхати, бо місто досі окуповане. Не можу уявити, як зараз розривається її серце… А Діма, коли дізнався, заплакав. Сказав: «Такого друга в мене більше не буде…»
Нагадаємо. у Переяславі посмертно нагородили двох воїнів-земляків.
