Минулого року страшна звістка про загибель воїна третьої штурмової бригади, 33-річного переяславця Олександра Чайки сколихнула місто й назавжди змінила життя його родини. Дружина Наталія та донечка Вероніка втратили свого коханого захисника, свою найдорожчу людину. Сьогодні, 21 серпня, пам’ять Героя вшанували відкриттям меморіальної дошки, повідомляє Proslav.
Пам’ятний знак встановили на будівлі рідної школи Олександра Чайки, Переяславської гімназії №2. На подвір’ї навчального закладу зібралися його близькі, друзі, однокласники, представники міської ради, педагоги та небайдужі громадяни.
Олександр Чайка народився 12 квітня 1990 року. Рідні згадують, що Сашко змалечку мріяв бути військовим. У перший же день повномасштабної війни він прийшов до військкомату, та почув відмову, оскільки не мав за плечима строкової служби. Тоді Олександр став на захист свого міста у лавах добровольчого формування територіальної громади.
При цьому продовжував щотижня відвідувати військкомат і вже 18 травня 2022 року його таки призвали на захист Батьківщини. У серпні Олександр Чайка приєднався до полку «Азов», а згодом – до 3-ї ОШБр.
– Олександр Чайка неодноразово призначався старшим групи і заслужив повагу від своїх побратимів, – розповіла ведуча церемонії Влада Черненко. – Свій позивний «Піаніст» він отримав під час навчань у «Азові». При тому, що нічого спільного з музикою це не має. Просто там у нього дійсно буквально все в руках горіло. Його перемотані через один травмовані пальці насправді чимось нагадували музичний інструмент. От побратими жартома й прозвали його «Піаністом». Олександр воював на найгарячіших напрямках і навіть у таких умовах умів помічати прекрасне. Наприклад, йому дуже припало до душі місто Дружківка на півночі Донеччини. Він навіть казав дружині, що після війни хоче привезти туди її з донечкою.
На початку червня 2023 року Олександр пообіцяв коханій, що ще 20 днів – і він нарешті приїде додому, адже до цього він жодного разу не приходив у відпустку. Коли давав цю обіцянку, він ще не знав, що виконає її достроково і повернеться додому назавжди…
5 червня 2023 року під час бойового завдання в районі населеного пункту Бахмут Донецької області молодший сержант, водій-електрик відділення зв’язку групи матеріального забезпечення Олександр Чайка отримав поранення несумісні з життям.
Меморіальну дошку на честь загиблого захисника відкрили донечка Вероніка та двоюрідний брат Олексій Чайка.
Зі словами співчуття до рідних Олександра Чайки звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– Дуже важко говорити слова скорботи, вшановуючи пам’ять Героїв. Особливо тоді, коли поруч стоїть маленька дівчинка, донечка Вероніка. Їй лише 9 років, дуже боляче від усвідомлення, що дитина втратила батька. Він віддав усе найдорожче, що мав – своє життя. Олександр був мужнім воїном, він служив у штурмовій бригаді. Це ті підрозділи, які завжди були попереду й першими гнали ворога. Буквально завтра усім нашим полеглим захисникам буде присвоєне звання почесних жителів громади, серед них і Олександр Чайка. Його школа завжди пишатиметься своїми учнями-Героями. Хочеться, щоб діти, які приходитимуть до школи, завжди пам’ятали, хто захищав їхнє право навчатися і жити у вільній незалежній країні. Висловлюю вдячність батькам, які виховали Героя.
Спогадами про Олександра поділилася його класна керівниця Надія Черней:
– Я навчала Сашу з п’ятого класу. Він був дуже доброю людиною, він ніколи не відмовлявся від справ, які йому доручали. Він був чудовим спортсменом, прекрасним товаришем. Дуже любив справедливість. Йому б ще жити й жити. Піклуватися про маму й тата, ростити донечку, кохати дружину. Але оті нелюди забрали його. Я дивилася випускний альбом: Саша так щиро й відверто посміхався. Дивлюся зараз на його портрет – і тут та ж сама посмішка. Яка несправедливість настала, забирають найкращих синів і дочок! З нашої школи вже майже десятеро учнів пішли у вічність, стали легкими хмаринками. Як це важко пережити, особливо вчителям, які вчили їх змалку до юності.
Від імені класного колективу виступила однокласниця Олександра Юлія Іваненко.
– Не дивлячись на те, що з Сашою мені довелося навчатися лише два роки, я встигла зрозуміти, що він дуже добра і світла людина. Сонячний промінчик – завжди веселий та життєрадісний. Коли б його про що не просили, Саша завжди приходив на допомогу. Переглядаючи шкільні світлини, я думаю, що ми тоді були дійсно щасливі та безтурботні. Хіба могли ми подумати, що минуть роки й ми будемо збиратися не на зустрічі однокласників, а на такій події, – крізь сльози сказала пані Юлія.
До війни Олександр працював охоронцем у ЗДО №10 «Любавонька». До слова запросили директорку дитсадочка Любов Томенко.
– Весь наш колектив дуже любив і шанував Олександра. Навіть я, як керівник, називала його Сашенькою. Бо, якщо говорять, що є люди-титани, а є люди-сонечка, то йому притаманне і те, й інше. Він на двісті відсотків виконував свої посадові обов’язки й віддався роботі. Багато можна сказати про цю людину, бо він був добрим і щирим. А наскільки він любив свою родину, шанував батьків! Вічна пам’ять і слава нашому Герою Олександру!
До присутніх звернувся представник І відділу бориспільського РТЦК та СП, старший лейтенант Сергій Шаповал:
– Усі військовослужбовці, які загинули за незалежність України, назавжи в наших серцях. Дякуємо їм, що маємо можливість жити під цим небом. Завжди пам’ятатимемо наших Героїв.
Олена Глоба, перша вчителька доньки захисника Вероніки, подякувала батькам за її гідне виховання. Розповіла, що Олександр був відповідальним, турботливим татом, цікавився успіхами донечки, відгукувався на прохання про допомогу й брав участь у благоустрої школи.
Найбільш щемливим та зворушливим був момент, коли до мікрофона вийшли дружина та донька Олександра. Ніхто не міг стримати сліз, коли з тугою в голосі дівчинка промовила: «Він був дуже хорошим і я його дуже сильно люблю».
– Саша був дуже добрим, чесним, вірним чоловіком, турботливим і люблячим татом, він дуже любив свою сім’ю, рідних, своє життя. Він мав дуже багато мрій, які хотів здійснити після закінчення війни, але його добре серце вразила куля, – сказала Наталія Чайка. – Зупинилося все життя, мрії, щастя. Залишилася лише пам’ять про нього і моє безмежне кохання, яке я обіцяла йому пронести через роки. І я це виконаю. Він завжди казав: «Не прощаємося». Отож не прощаємося, а пам’ятаємо і помстимося.
До меморіальної дошки Олександру Чайці, яка стане нагадуванням про велич його мужності та самопожертви, присутні поклали квіти.
Нагадаємо, на війні з окупантами загинув боєць Нацгвардії з Переяслава Дмитро Ружановський.
