У другому корпусі Центру культури і мистецтв відбулося унікальне театралізоване дійство «Весілля по-переяславськи». На сцені артисти відтворили місцеві автентичні весільні традиції. Про них розповіла жителька села Чопилки Пазименко Марія Трохимівна. Як це було, розповідає Proslav.
Очевидиці та оповідачці весільних традицій на Переяславщині нещодавно виповнилося 86 років. Марія Трохимівна була у залі, тож глядачі бурхливими оплесками привітали її з минувшим визначним днем.
«Ми показуємо обрядовість у розрізі часу, адже поєднання минулого і майбутнього та ниточка, яка єднає покоління. На жаль, багато стародавніх традицій, які показані сьогодні на сцені, вже відійшли в минуле. Але наші давні традиції стають ближчими, коли переплітаються з сучасністю», – промовила ведуча Наталія Дола.
У сюжеті театралізованої вистави споконвічні українські традиції переплелися з сьогоденням. Розпочався перформанс з сучасної підготовки до весілля: у кав’ярні дівчина поділилася з подругами, що отримала пропозицію й збирається заміж.
У відповідь одна з подружок розповіла, що влітку їздила до прабабусі Марії в Чопилки, яка повідала їй багато цікавого про те, як на Переяславщині колись грали весілля.
Обряди залицяння та сватання
А далі актори у неймовірно красивих декораціях української хати продемонстрували усі притаманні нашій місцевості обряди. Розпочалося дійство з залицяння і сватання.
Сватів засилали до батьків нареченої. На їхні плечі покладали обов’язок провести обряд так яскраво, щоб запам’явся надовго. Але найголовніше – отримати згоду нареченої. Тоді молода вручала нареченому хустку й рушники, а батьки зі сватами обмінювалися хлібом.
Після сватання родичів кликали на сходини. Запросини на весілля відбувалися незвично для нашого часу – в давнину замість паперової листівки вручали випечені «шишки».
Обряд вбирання молодої
У давнину усі традиційні обряди супроводжувалися піснями, тож і молоду одягали, звичайно, співаючи. Вбирання молодої було надзвичайно магічним сакральним дійством.
Батько виніс ослін з кожухом, баба одягала молоду, а подружка подавала спідницю, фартух, корсет, чоботи, намисто, стрічки, вінок й наприкінці – рушник для підперізування.
«Благословляю вас, мої хороші, рідню на весілля кликати та коровайниць коровай місити», – звернулася мати молодої. Молода з дружкою спустилися до залу й запросили на весілля глядачів.
Обряд випікання короваю
Весільний коровай мав особливо важливе значення. Під час підготовки дуже переймалися, щоб він вдався: зійшов, пропікся, не тріснув і не пригорів.
Мати молодої, кума й коровайниці розподілили обов’язки: хтось просіював муку та місив тісто, хтось готував прикраси на готовий коровай. Для цього використовували калинку, барвінок та стрічки.
Обряд Поїзд «Веселка»
В давнину урочиста процесія супроводжувала нареченого до нареченої. Це дійство називалося весільним поїздом. У ньому брали участь староста, дружки, бояри, свашки, музики. Дружко виставив діжку, навколо якої вишикувався «поїзд». Процесія обійшла діжку тричі, а мати обсипала всіх зерном. Після чого взяла хліб та благословила сина.
Обряд Заворітне
Для того, щоб зайти до двору нареченої, рід молодого мав дати пашпорта (горілку) роду молодій. Після того, як дружко дістав із-за пазухи трилітрову банку горілки, рідні молодої скуштували й похвалили.
Однак щоразу казали «мало» доти, доки не наповнилося відро. Тільки після цього ворота відчинили й «поїзд» з молодим на чолі прибув до хати нареченої.
Проте й цього року повноцінна зустріч молодят ще не відбулася, адже брат молодої сів на місці нареченої й наголосив, що її родичі могорич не п’ють, а за місце гроші беруть.
Тож дружку доводиться давати гроші та дітям цукерки. Діти звільнили місце, а молодий сів поруч з нареченою і поцілував її, знявши хустку.
Весілля по-переяславськи
Під час театралізованого дійства глядачі занурилися в атмосферу стародавніх українських традицій та побут наших предків. Артисти виконали народні пісні й танці, які створили незабутній піднесений настрій.
«Сподіваємося, що час проведений з нами занурив вас в атмосферу стародавніх традицій та подарував позитивні емоції», – звернулася ведуча й подякувала усім, хто сприяв у відтворенні сценічних образів та Переяславському хлібзаводу за запашний коровай та шишки.
У підготовці дійства взяли участь:
- Аматорський ансамбль «Берегиня»;
- Народний аматорський ансамбль «Веселка»;
- Вокальна студія «Камертон»;
- Хореографічний колектив «Фаворит»;
- Народний вокальний ансамбль «Вербиченька»;
- Вокальне тріо «Дівчата»;
- Студія конферансу «Акцент»;
- Творчий колектив Центру культури і мистецтв;
- Декорація, елементи вбрання молодої та ідея – Євгенія Демченко;
- Головні герої – Микола Богатир та Надія Томчук;
- Режисери-постановники – Наталія Дола та Людмила Бездольна.
Наприкінці гостей частували весільним капусняком. За символічний донат можна було покуштувати смачні українські страви, які приготували Вовчківський, Гланишівський та Дем’янецький старостати, а також ГО «Нескорені».
Тим часом розповідаємо, як на Переяславщині готувалися до весілля. Сватання, запросини, бгання короваю, дівич-вечір. Більше – за посиланням.
Буде цікаво почитати: «Інтерʼєр української хати в деталях: у НІЕЗ «Переяслав» презентували унікальний фотоальбом».
