6 травня, у День піхоти, на подвір’ї переяславської лікарні було тепло і щиро. Тут біля пам’ятної дошки згадували Дмитра Старкова – полеглого стрільця-санітара, який понад десятиріччя рятував життя жителів краю як водій «швидкої», а свій останній подих віддав під Вовчанськом, рятуючи пораненого побратима.
Зустріч у межах акції «Підтримай матір захисника» зібрала колег, адміністрацію закладу та найрідніших людей Дмитра – маму Ніну Василівну та сестру Вероніку, інформує Proslav.
Дмитро Старков: історія життя захисника
Дмитро Старков народився 24 липня 1989 року у Переяславі. Закінчив місцеву ЗОШ №5, а згодом здобув фах тракториста у Центрі професійно-технічної освіти. Проте справжнє покликання знайшло його у 2008 році, коли він вперше сів за кермо лікарняного автомобіля. З 2013 року він став водієм «невідкладки» у Центрі первинної медико-санітарної допомоги.
12 лютого 2024 року життя Дмитра кардинально змінилося. Отримавши повістку, він не вагався – відповідальність, яка вела його по дорогах району на медичному авто, тепер кликала на фронт. Дмитро став солдатом, стрільцем-санітаром 1-го штурмового відділення в/ч А4951.
Після інтенсивної підготовки у Литві він потрапив на один із найважчих напрямків – Харківщину. Там досвід медичного водія трансформувався у навички штурмовика-санітара. Побратими знали: Старков допоможе, витягне, врятує.
Червень 2024-го став фатальним. Поблизу міста Вовчанськ, де точилися запеклі бої, Дмитро виконував бойове завдання. 16 червня ворожий FPV-дрон обірвав життя Героя. Йому було лише 34 роки – трохи більше місяця він не дожив до свого ювілею.
«Мама Героя – це найпочесніше звання»
Директорка закладу Наталія Царенок, звертаючись до матері загиблого колеги, зазначила, що ця зустріч не випадково відбулася напередодні Дня матері.
«Ми дякуємо вам за сина. Дивлячись на вас, ми розуміємо, що ви не просто мама – ви Мама Героя. Це звання значно вище і почесніше за будь-які сертифікати. Ми бачили, скільки любові ви вклали в Діму, і він повернув цю любов світові своєю роботою і своїм подвигом. Він був спокійним, надійним, справжньою чоловічою підтримкою для вас», – зазначила Наталія Петрівна, вручаючи квіти та пам’ятний дарунок.
16 років вірності керму і допомозі людям
За спогадами колег, Дмитро Старков був не просто працівником, він був частиною великої медичної династії цього закладу. Тут працювала його бабуся Віра, працював батько, нині працює сестра. Колеги-водії, які працювали з Дмитром десятиліттями, згадують його як «душу колективу».
«Він ніколи не бігав з місця на місце. 16 років на одному підприємстві – це показник вірності. Діма завжди був на позитиві, які б складнощі не виникали. Коли комусь із хлопців треба було підмінитися – він перший відгукувався. “Треба – значить треба“, – це було його правило. Він просто любив свою роботу і людей, які були поруч», – діляться спогадами колеги-водії.
Зв’язок, який не розірвати: рідні поділилися спогадами про Героя
Ніна Василівна згадує, що син був надзвичайно прив’язаний до дому. Де б він не був – чи на зміні в районі, чи в окопі на Харківщині – він завжди знаходив хвилинку, щоб заскочити до мами або зателефонувати їй.
«Він щоранку телефонував і щовечора. Навіть 14 червня, за два дні до загибелі, він набрав. Ми не знали, що він у самому пеклі. Він лише казав: “Мам, я не можу сказати, де я”. Уже потім ми дізналися, що це був Вовчанськ», – ділиться мати.
Сестра Вероніка згадує, що Дмитро не намагався видавати себе за безстрашного кіногероя – він був щирим. Коли прийшла повістка, він прийняв цей виклик чесно.
«Кажуть, що всі йдуть героїчно і нічого не бояться. Це неправда. Боялися всі, і Діма боявся. Це нормальна людська реакція. Але він прийняв це рішення, не ховався за наші спідниці, не тікав. Він пішов захищати нас усіх», – каже сестра.
Досвід водія невідкладної допомоги став фундаментом для його нової ролі на фронті – стрільця-санітара.
Подвиг під Вовчанськом: вибіг із бліндажа, щоб врятувати побратима
Рідні дізналися правду про загибель Дмитра від побратимів, які разом із ним пройшли пекло Харківщини. 16 червня 2024 року під Вовчанськом позиції штурмовиків опинилися під щільним вогнем. Дмитро був на позиції разом із товаришем, з яким вони служили з першого дня. Коли побратима поранило, Дмитро не зміг залишатися в укритті.
«Їх вчили: коли йде обстріл, не можна вибігати одразу. Треба чекати. Але Діма був медиком до мозку кісток. Він не роздумуючи кинувся з бліндажа, щоб витягнути пораненого Сергія. І саме в цей момент прилетів дрон… Він виконав свій обов’язок санітара до останнього подиху», – розповідає Вероніка.
Містичний знак: голуб у вікні
Під час розмови Наталія Царенок поділилася дивовижною історією, яка трапилася зранку напередодні. Коли вона зайшла до кабінету, у вікно почав битися голуб. Птах не просто сів на підвіконня, а заглядав усередину, наче намагаючись щось сповістити.
«Я його і фотографувала, і відео знімала – він не тікав. Бився у скло, ніби просився залетіти. Лише тепер, коли мама Ніна Василівна згадала, як Діма “подає знаки”, я зрозуміла: можливо, це він сьогодні так прийшов до нас, на своє рідне місце роботи, щоб привітати маму зі святом», – розповіла директорка, і магічно голуб з’явився й на місці зустрічі присутніх.
Біль втрат, який має відчувати і громада
Наприкінці зустрічі родина та присутні звернулися до всіх жителів Переяславської громади з проханням, яке болить кожній родині полеглих і небайдужих містян – поважати останню дорогу Героїв.
«Найболючіше, коли по місту везуть воїна “на щиті”, а люди навіть не можуть зупинитися. Це лише одна хвилина вашого часу – просто зупинитися. Багато хто живе так, ніби війна їх не стосується, поки біда не прийде в хату. Будьте добрішими, цінуйте те, що маєте, і поважайте тих, хто віддав за вас життя».
Долучіться до флешмобу #ПідтримайМатірЗахисника
Організатори ініціативи – ГО «Жінки роду», Обʼєднання родин зниклих безвісти, полонених та загиблих Захисників Переяславщини, а також ГО «Емоційний інтелект» – закликають усіх небайдужих українців не залишатися осторонь. Присвятіть цей місяць (напередодні Дня матері 10 травня) жінкам, які живуть між болем і надією – матерям полеглих, полонених та зниклих безвісти Героїв.
Як це зробити?
- Подаруйте квіти або символічну листівку мамі Захисника у вашій громаді.
- Скажіть їй щирі слова підтримки та вдячності.
- Підготуйте творчий виступ або невеличку зустріч для матерів.
- Або просто приділіть свій час для щирої розмови – іноді це цінніше за подарунки.
Діліться світлинами та відео своїх привітань у соціальних мережах, щоб хвиля підтримки охопила всю країну! Використовуйте хештеги: #ПривітайМатірЗахисника #ПідтримайМатірЗахисника
Дмитро Старков спочиває на Заальтицькому кладовищі. Рідні кажуть, що на пам’ятнику він вийшов «як живий» – з тією самою доброю посмішкою, яка заспокоювала пацієнтів у «швидкій» і давала надію солдатам у бліндажах. Він назавжди залишився 34-річним воїном світла.
Читайте також:
- Розділити надію: у Переяславі ветеран розшукав і підтримав матір зниклого безвісти бойового товариша
- У Переяславі діти й педагоги продовжують флешмоб на підтримку матерів зниклих безвісти та полеглих Захисників
- «Вдячна, що в ті останні хвилини ти обійняла його за мене»: переяславська волонтерка Інна Марченко зустрілася з мамою Героя Ігоря Мар’яша
