У четвер, 27 серпня, у Переяславському академічному ліцеї імені Івана Мазепи відбулося відкриття меморіальної дошки на честь полеглого за свободу та незалежність України Героя-випускника Юрія Білецького. У юності він був талановитим музикантом, завзятим футболістом, в дорослому житті – блискучим авіаінженером, а на фронті став безстрашним командиром, якого побратими знали за позивним «Боїнг», передає Proslav.
Юрій Білецький народився 15 грудня 1979 року. Свої шкільні роки він провів у стінах тодішньої загальноосвітньої школи № 6 (нині – Переяславський академічний ліцей імені Івана Мазепи). Ведуча заходу Марина Криворот поділилася з присутніми світлими спогадами про те, яким майбутній Захисник був у дитинстві:
– Саме тут він відчував особливий потяг до світу точних наук. Невтомно змагаючись на олімпіадах з фізики та математики, він не просто перевіряв свої знання – він відкривав для себе красу логіки й закономірностей. Саме ця глибока внутрішня потреба пізнавати й розуміти світ стала тією силою, що визначила його професійне покликання. У шкільні роки, коли формувалася його особистість і закладалося підґрунтя характеру, в серці Юрія міцно й щиро вкорінилося почуття патріотизму. Він був справжнім патріотом – не на словах, а всією своєю сутністю.
Юрій закінчив музичну школу по класу бандури і був постійним учасником різноманітних міських творчих заходів. У мистецтві розкривалася справжня глибина його натури: м’яка, чутлива й водночас сповнена неймовірної внутрішньої сили.
Вищу освіту він здобув у авіаційному університеті в Києві на спеціальності інженера-механіка з експлуатації повітряних суден і двигунів. Працював у міжнародних авіалініях інженером з обслуговування літаків Boeing. Аби вдосконалювати свою майстерність, регулярно проходив професійне стажування за кордоном. У відрядження інколи брав із собою сім’ю, адже щиро хотів, щоб найрідніші побачили світ, відчули його красу разом із ним.
Юрій Білецький став на захист країни 21 лютого 2024 року. За щиру й віддану любов до неба побратими дали йому позивний «Боїнг». Однак служба Захисника проходила далеко від небесних висот. Він служив командиром 3-го механізованого взводу 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини А4123 (67-ма окрема механізована бригада).
Свій бойовий шлях Юрій пройшов гідно: захищав рідну землю в Тернах на Сумщині, воював на Курщині та Лиманському напрямку. Згодом його підрозділ перекинули на Покровський напрямок, а пізніше – на Дніпропетровщину. Про те, що доводилося переживати на фронті, він майже нічого не розповідав, лиш запевняв рідних, що в нього все добре.
Батьки востаннє обійняли свого сина 9 листопада 2025 року. Життя воїна обірвалося 28 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Коломійці Синельниківського району Дніпропетровської області.
Почесне й водночас безмежно болюче право зняти полотно з меморіальної дошки надали найріднішим – мамі Захисника Антоніні Володимирівні та його сину Івану. Чин освячення пам’ятного знака здійснив настоятель Свято-Троїцького храму, ігумен Софроній.
Зі словами скорботи до присутніх звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– Щодня ми бачимо в новинах, скільки гине абсолютно невинних, цивільних українців. Ворожі ракети летять по наших лікарнях, школах, будинках. Ворог не має меж цинізму – це нелюди, яким не можна прощати. Але найбільше болить те, що збільшується наша Алея Героїв. На фасадах шкіл та інших закладів з’являється все більше меморіальних дошок. Це свідчить лише про одне: ми повинні вистояти. Українці – нація незламних. Україна ніколи не стане на коліна перед цією ордою. Ми вистоїмо. Але якою ціною це все дається? Це дається ціною життів наших воїнів. Ми маємо зробити все можливе, щоб бути єдиними, як ніколи. Щоб ми разом могли підтримати тих, хто сьогодні віддає своє життя заради нашого. Заради таких, як Юрій, і заради всіх тих Героїв, чиї портрети дивляться на нас сьогодні. Їхня пам’ять завжди житиме в наших серцях. А ці меморіальні дошки – це нагадування всім нам, щоб ми ніколи не забували тих, хто віддав найцінніше. Наші діти, які вже першого вересня переступлять поріг цього славетного ліцею, повинні завжди пам’ятати, завдяки кому вони мають змогу жити і навчатися.
Своїми спогадами про шкільні роки Юрія поділився його вчитель Олег Якименко:
– Моє знайомство з Юрою відбулося ще в далекому 1996 році. Тоді він навчався в 10-му класі, а я щойно після інституту та служби в армії прийшов працювати педагогом-організатором. Я створював шкільну команду КВК – на той час це була дуже популярна гра серед учнів нашого міста. З перших днів Юра неймовірно виділявся серед усіх членів команди своїм почуттям гумору, харизмою та нестандартним мисленням. У нього завжди виникали цікаві ідеї для написання сценаріїв. До того ж він був надзвичайно талановитим артистом: щоразу, виступаючи на сцені, зривав бурхливі оплески глядачів. Якщо людина талановита, вона талановита в усьому. Окрім лідерства в команді КВК, Юра чудово грав на бандурі, захоплювався спортом, гарно навчався у школі. Згодом він здобув престижну професію бортінженера, працював в авіації. Дуже прикро, що через російських окупантів він мусив залишити улюблену справу і стати на захист держави. У моїй пам’яті він назавжди залишиться позитивною, розумною, доброю та дуже світлою людиною.
Також до слова запросили викладача фізичної культури В’ячеслава Заболотнього, який пригадав спортивні захоплення Захисника:
– З п’ятого по одинадцятий клас я викладав Юрі фізичну культуру, а в старших класах – ще й допризивну підготовку юнаків. Він завжди був дуже активною дитиною, брав постійну участь у культурно-масовій та спортивній роботі. Захищав честь нашої школи на міському та обласному рівнях: грав у футбол, баскетбол, займався легкою атлетикою. Особливо він любив футбол, мав нестандартне спортивне мислення. Міг майстерно зупинити м’яч, віддати гольову передачу, сам забити. Навколо нього завжди об’єднувалися хлопці, вони його дуже поважали. У старших класах я міг спокійно доручити Юрі самостійно формувати команду і розставляти гравців по позиціях.
Навчаючись у Київському авіаційному інституті, він продовжував грати за свій виш. А коли почав працювати в Бориспільському аеропорту інженером з обслуговування літаків і часто бував за кордоном, кожну вільну хвилину присвячував відвідуванню футбольних матчів. У 2009 році він навіть супроводжував донецький «Шахтар» до Туреччини на фінал Кубка УЄФА, де наша команда здобула перемогу. Пізніше ми з ним часто перетиналися, оскільки він приводив свого сина на заняття з футболу. Коли повертався з-за кордону, обов’язково ділився враженнями: розповідав, як ходив на матчі «Баварії» в Німеччині й отримував від цього величезне задоволення.
Коли почалася повномасштабна війна, Юра повернувся до Переяслава, працював таксистом. Під час нашої останньої зустрічі він сказав: «Мені вручили повістку, і я йду служити». Знаючи Юру, я був певен: він не тікатиме й не переховуватиметься. Він став до лав Збройних Сил і гідно виконав свій обов’язок, за що йому вічна честь і хвала. Хочу наголосити на одному моменті: маючи офіцерське звання, під час того фатального бойового завдання він міг би й не їхати на зміну позицій. Але він настільки турбувався про своїх побратимів, що не міг вчинити інакше і пішов разом із ними.
Про шкільні роки Героя згадала і його вчителька Тетяна Куйбіда, наголосивши на страшній ціні, яку платить український народ:
– Мені дуже важко говорити, адже я зараз працюю саме в тому кабінеті, де Юрій навчався протягом кількох років. Пам’ятаю, як він сидів за останньою партою біля вікна. Завжди привітний, веселий, життєрадісний. Він любив жартувати, тонко розумів гумор, був активним учасником КВК. Ми завжди захоплювалися його грою на сцені. Навіть після завершення школи він брав на себе організацію зустрічей випускників. Для нього було справою честі особисто привезти свою класну керівницю, Валентину Олександрівну, і потім провести її додому. У школі ми вчимо дітей історії, але ми не знали, що настане час, коли вони будуть писати цю історію власною кров’ю. Ця дошка – це нагадування кожному, хто заходитиме в ці двері, про те, наскільки високою є ціна нашого з вами життя. Світла пам’ять Герою. Найщиріші співчуття батькам, сину, дружині та всій родині.
Голова ГО «4.5.0. Переяслав», волонтер і товариш захисника Руслан Стародуб пригадав, як він допомагав армії ще до своєї мобілізації:
– Я знав Юру з дитячих років. Ми грали у футбол, мали спільну компанію. Коли почалася велика війна, ми зайнялися волонтерством. Юра тоді ще працював цивільним, але він постійно і дуже щедро донатив на наші збори, допомагав хлопцям на фронті. А коли його самого призвали, навпаки – дуже рідко звертався до нас по допомогу. Він надзвичайно хвилювався за свій підрозділ і намагався закривати всі потреби власними силами та коштами. Лише коли ставало зовсім скрутно, він просив про підтримку, і ми, звісно, допомагали. Я запам’ятав Юру як неймовірно світлу людину, надійного друга і надзвичайно сміливого Воїна. Наше з вами завдання сьогодні – допомагати живим, щоб потім не оплакувати загиблих.
На завершення заходу присутні поклали квіти до меморіальної дошки, як символ безмежної вдячності відважному Захиснику, чиє ім’я відтепер назавжди викарбуване на стінах його рідного ліцею.
