У суботу, 18 березня 2023 року, в Меморіальному музеї Г.С. Сковороди НІЕЗ «Переяслав» відбулася презентація книги творів Григорія Сковороди арабською мовою виданої за сприяння Надзвичайного і Поважного Посла України в Лівані (2016-2022 р.) Ігоря Осташа. Вперше видання презентували наприкінці минулого року у Бейруті до 300-річчя з дня народження Сковороди. Це перше арабськомовне видання його праць, яке пропагується на Близькому Сході.
Презентація книги в Переяславі стала можливою завдяки знайомству переяславських музейників з українським політиком, народним депутатом Верховної Ради України І, ІІ, III, IV та VI скликань. борцем за незалежність України у XX сторіччі, членом партії В’ячеслава Чорновола «Народний рух України» Іваном Зайцем (з яким влітку записав розмову журналіст нашого сайту – прим.авт.), який є добрим знайомим Осташа та зважив, що про видання презентоване у Дипломатичній академії України, на рідній для Сковороди Полтавщині та в столичній «Софії Київській» мають дізнатися і переяславці. Відомо, що у видання ввійшли збірка «Сад божественних пісень», «Байки харківські».
На початку зібрання генеральний директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич подякував всім, хто знайшов час для зустрічі із гостями, які приїхали до цього сакрального для кожного українця місця. «Сковорода, Шевченко і Переяслав об’єднують, й, звичайно, в контексті цього, дуже приємно що сьогодні всі ми отримаємо нагоду розширити свій кругозір і зрозуміти що думки Сковороди сягають далеко за межі кирилиці і перекладаються на багато мов світу», – підкреслив Лукашевич та, з вдячністю за підтримку української культури, подарував гостю літературу про заповідник, місто та щорічник Сковороди куди можна записувати важливі для України моменти.
Надалі слово тримав ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур. Він нагадав про той цикл заходів до 300-річчя видатного філософа, який протягом минулого року відбувався в місті та університеті й триває донині. Розповів про україно-турецьку співпрацю закладу й подібність Савича до Саїда Нурсі, що є близькими до тематики арабського світу та навколо чого в університету зав’язалося багато проєктів. Принагідно Коцур запросив гостей до співпраці з єдиним в Україні Центром Сковородинознавства що діє на базі університету Переяслава з 2006 року.
Коли слово надали Ігорю Осташу, він висловив приємність від перебування на глибинній історично-українській переяславській землі. Слід зазначити, що подвижництво пана Осташа в сенсі поширення нашої історії й культури та їх видатних постатей на Близький Схід варте великої пошани. За останні 5 років в Лівані видали близько 15 книг-перекладів арабською мовою української класики літератури та історії. За співініціативи організовували кінофестивалі українського кіно в Лівані, на яких демонстрували роботи сучасних митців. Мова й про значну кількість перекладів арабською мовою творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Василя Григоровича-Барського, Агатангела Кримського, й переклад та чудове видання унікального Мазепинського Євангелія, й відкриття першого на Близькому Сході пам’ятника Тарасові Шевченку в місті Баабда, й кілька створених документальних фільмів про відомих українців у Лівані. Про все це й багато іншого він говорив у ході свого виступу.
України в Лівані (2016-2022 р.) Ігор Осташ
України в Лівані (2016-2022 р.) Ігор Осташ
Що ж до теми зібрання, то Осташ розповів, що на початку року виник задум такого проєкту, до якого увійшли б книга перекладів арабською мовою основних творів і біографія Сковороди, а також фільм про нього для арабомовних глядачів, який би включав дуже важливі саме для них моменти: певні паралелі з арабською філософією, арабськими літераторами. Ініціаторам було важливо, аби арабський світ глибше пізнавав Україну, в цьому випадку через її видатного філософа й літератора Григорія Сковороду.
За словами Ігоря Осташа, важливість Близького Сходу для України чітко окреслив ще гетьман Іван Мазепа, який 1708 року спонсорував одне з перших видань Євангелія арабською мовою. Його потребували представники православного світу, які жили у той час в Османській імперії.
Депутатка міської ради, науковиця Марина Навальна яка була присутня на презентації подякувала гостям за те, що вони привідкрили присутнім переяславцям фіраночку до арабського світу. «Я думаю що Сковорода це саме той філософ який може робити крок в інші світи. Ви завдячуючи своїй освіченості, науковості, дипломатичному талантові і великому патріотизму змогли це поєднати і прокласти кроки в цьому напрямку. Велика вам вдячність, бо я розумію наскільки це ще крім організаторських і професійних здібностей є дорого. Не кажучи вже про якісь політичні моменти», – підкреслила Марина Іванівна. А депутатка міської ради Руслана Потапенко, додала, що це видання дає змогу світу дізнатися більше про Україну.
Поза тим, у ході заходу, його учасники мали змогу переглянути стрічку Станіслава Литвинова «Григорій Сковорода. Світе, я йду до тебе». «Нам було важливо показати, що вся його спадщина тут і що це наш український філософ, якого ми цінуємо. Але у фільмі є головний меседж – це війна, російська агресія. Ми лише задумували створювати фільм, аж тут прилітає російська ракета. Агресор фактично розбомбив музей у Сковородинівці. Це для нас було дуже важливо показати саме цей момент: як росіяни намагалися вбити українську культуру, філософію, що це було цілеспрямоване знищення музею Григорія Сковороди. Коли ми бачимо скульптуру, яка вистояла, це для нас символ української незламності», – підкреслює Осташ та додає, що цей фільм є ще однією дуже важливою стежиною до арабського інтелектуального світу. У фільмі проводять цікаву паралель: коли говорять про арабську філософію, то знаходять кількох мислителів, які були дуже близькі по духу до Григорія Сковороди. Переважно це прихильники аскетично-містичної течії суфізму. Вона цілком зрозуміла у творчості Сковороди, хоча ми не можемо говорити, що він був послідовником цієї філософської течії, проте знаходимо штрихи, які об’єднують філософію Сковороди з арабськими мислителями.
Філософія Григорія Сковороди є частиною загальнолюдської культурної спадщини, яку світові подарувала Україна. Про неї ми готові говорити на тисячі ладів, аж поки не залишиться глухих і байдужих до колосальних за масштабом і зухвалістю злочинів росії. Доки не стихне останній екзальтований вигук про «велич» і «єдиний» з того боку кордону. І навіть після цього.