Сьогодні, 24 квітня, Переяславська громада схилила голови у глибокій скорботі, проводжаючи в останню земну путь свого захисника – Андрія Васильовича Матієнка. Рідні жили надією п’ять довгих місяців, поки воїн вважався зниклим безвісти, але страшна звістка підтвердила загибель Героя.
Андрій Матієнко народився 30 серпня 1980 року. Служив на посаді оператора безпілотних літальних апаратів. Воїн належав до 5-го відділення ударних БпАК 1-го взводу 2-ї роти батальйону безпілотних систем (військова частина А4053).
Життя 45-річного захисника обірвалося 21 листопада 2025 року на Донеччині. Він загинув біля населеного пункту Ставки Краматорського району під час виконання бойового завдання з виявлення та знищення сил противника. Андрій до останнього подиху залишався вірним Військовій присязі та своєму народові.
Живий коридор біля рідного навчального закладу
Прощання з Героєм розпочалося біля родинного помешкання на вулиці Грушевського, навпроти ліцею «Патріот». Саме тут, у колишній школі-інтернаті, Андрій навчався до 9-го класу (випуск 1995 року). Ліцеїсти та педагоги зустріли траурний кортеж живим коридором, віддаючи шану подвигу воїна.
Вчитель фізкультури Володимир Іванович пригадує свого колишнього учня з особливим теплом:
«Андрій був дуже скромним, відповідальним, спокійним, врівноваженим хлопцем. Через стан здоров’я він був звільнений від уроків фізкультури, тому не брав участі у спортивних змаганнях. Можливо, він не був найгучнішим активістом, але завжди був світлою, доброю, слухняною та надзвичайно позитивною дитиною».
Чин відспівування відбувся у Храмі Воскресіння Христового. Розділити гіркий біль втрати з родиною прийшли друзі, знайомі, представники місцевої влади. Під час заупокійної служби отець Михайло звернувся до присутніх з промовою, закликавши українців не втрачати віри навіть у найтемніші часи:
«Найбільше досягнення для ворога – це наша зневіра. Наші захисники, які щодня і щоночі стоять на захисті держави, не дозволяють зламати дух українців. Те, що відбувається зараз – це боляче і гірко. Це трагічна правда нашого часу, коли багато воїнів повертаються додому “на щиті”. Але це не має зламати нашу віру. Скільки б горя не приніс ворог, скільки б життів не забрав – Україна є і буде. Ми стоїмо на своїй землі, захищаємо свої родини, як це робив Андрій. Правда завжди в Бозі, і Він обов’язково відплатить за життя кожного нашого воїна, за сльози кожної матері й дитини. Добро і правда обов’язково переможуть».
Без сина залишилася старенька мати Варвара Василівна. Її другий син, Анатолій, сьогодні також зі зброєю в руках захищає Батьківщину від російських окупантів.
Місцем останнього спочинку Героя стало Ярмаркове кладовище.
Світла пам’ять і вічна слава захиснику України! Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та побратимам загиблого Героя.
