На полях фермерського господарства «Святослав», що на території Дівичківської громади, відбувся культурно-просвітницький захід «Воєнні зажинки – 2026». Подія, яка традиційно знаменує початок збору врожаю, об’єднала аграріїв, військових, науковців та митців заради збереження національної спадщини та глибокого вшанування українських захисників, передає Proslav.
За повідомленням очільника Дівичківської громади Олександра Слюсаря, цьогорічне свято першого снопа стало результатом плідної співпраці Громадського руху «Рідна країна» на чолі з Миколою Томенком, Університету Григорія Сковороди в Переяславі та військовослужбовців ЗСУ.
Вже сьомий рік поспіль на Переяславщині відтворюють цей старовинний хліборобський обряд (загалом Фонд «Рідна країна» ініціював відродження зажинків ще у 2008 році на Черкащині). Цього разу учасників дійства гостинно приймали жителі села Дівички. Особливого колориту святу додав місцевий колектив «Калинонька», який виконав автентичні обрядові пісні, супроводжуючи процес зажинання ниви.
Під час заходу відбулася спільна молитва за благословення майбутнього врожаю. Зжавши перший зажинковий сніп, присутні висловили безмежну вдячність українським воїнам – адже саме завдяки їхній мужності аграрії мають змогу працювати на рідній землі та забезпечувати продовольчу безпеку.
«Щиро дякуємо фермерському господарству “Святослав” та всім хліборобам за невтомну працю, Дівичківській громаді – за гостинність, а організаторам заходу – за збереження нашої культурної спадщини. Низький уклін Захисникам і Захисницям за кожен мирний день і можливість збирати хліб!» – наголосив Олександр Слюсар.
Історичне коріння обряду
Збереження таких традицій має глибоке наукове та культурне підґрунтя. Як зазначав у своїй фундаментальній праці «Звичаї нашого народу» видатний український етнограф Олекса Воропай, зажинки мали сакральний зміст для наших предків.
Коли жито, ячмінь чи пшениця дозрівали, господиня брала хліб-сіль, громичну свічку і йшла в поле, щоб серпом зжати перший сніп. Його з пошаною несли додому і ставили на покутті під образами (або у стодолі), де він зберігався до кінця молотьби. Згодом цей сніп обмолочували окремо: зерна святили в церкві та домішували до посівного матеріалу на наступний рік, а соломою годували худобу як оберегом від хвороб.
Також невіддільною частиною обряду була «закрутка» – зав’язане вузлом колосся безпосередньо в полі. Жінки робили це з піснями, створюючи магічний бар’єр, що мав оберігати врожай від лихого ока та псування. Усі ці дії супроводжувалися гуртовими співами, які й сьогодні лунають над українськими ланами, поєднуючи шану до минулого з вірою в переможне та врожайне майбутнє.
