У Переяславі на фасаді п’ятиповерхівки з’явився пам’ятний мурал, присвячений захиснику України Едуарду Олійнику. Стінопис на честь полеглого морського піхотинця з позивним «Вікінг» створили за ініціативи його матері на стіні будинку, в якому воїн зростав, – просто навпроти його рідної школи.

Йдеться про будинок на вулиці Михайла Сікорського, 8 – у ньому Едуард жив від самого народження. Звідси портрет воїна звернений до Переяславської гімназії №2, де раніше вже встановили меморіальну дошку на честь загиблого випускника. Мама Героя Юлія Іванівна розповіла Proslav:
«Мурал виходить на бік школи, у якій навчався Едюша, тож тепер він завжди буде поруч зі своїми вчителями та дітьми. Син народився на День учителя, о 8:30 ранку – якраз на перший урок. Ми завжди згадували про це, я жартувала, що він так спішив, аби не запізнитися на заняття. Тож тепер він завжди буде вчасно».

Перш ніж розпочати реалізацію, Юлія Іванівна детально вивчила юридичний бік питання. 18 серпня виконавчий комітет Переяславської міської ради підтримав ініціативу та надав офіційний дозвіл на розміщення артоб’єкта.
До розробки ескізу долучилася вся родина: концепцію стінопису мати обговорювала разом із молодшим сином Назаром та невісткою Юлією:
«Це була наша спільна мрія і задум. З ескізом мені допомагав молодший син Назар – я обов’язково враховувала його точку зору, те, як саме він хотів би бачити цей мурал», – зазначила Юлія Іванівна.
Виконавців вона шукала самостійно через соцмережі. Зрештою зупинила вибір на художниках зі столиці:
«В Instagram я передивилася безліч робіт, але зацікавили саме ці майстри з Києва. У них не лише високий рівень виконання, а й, що дуже важливо сьогодні, вони працюють за договором. Хлопці спеціально приїхали до Переяслава, щоб на власні очі оцінити масштаб і стан стіни, адже фотографії не передають реального обсягу роботи. Після цього ми узгодили всі деталі, і вони взялися до справи».
Над створенням муралу працювали двоє художників: один відповідав за портрет воїна, інший – за оформлення фону. Сприятливі погодні умови дозволили завершити роботу доволі швидко.
«Мені дуже сподобався результат. Я щиро вдячна майстрам за те, що вони змогли настільки точно передати образ сина. Площина стіни немаленька, і щоб зберегти портретну схожість на фасаді будинку, потрібно мати справжній хист і високу майстерність», – ділиться враженнями мама захисника.

Юлія Іванівна додає, що рідні та знайомі від самого початку підтримували цей задум. Водночас після публікації рішення ради у Facebook траплялися й некоректні коментарі від окремих користувачів, однак родина вирішила не зважати на критику.
«Я не звертаю на це уваги. Хочу сказати лише одне: кожен наш військовий, який загинув, захищаючи Батьківщину, має право на гідне вшанування своєї пам’яті», – наголосила вона.

Життєвий та бойовий шлях «Вікінга»
Едуард Анатолійович Олійник народився 5 жовтня 1996 року в Переяславі. З дитинства вирізнявся енергійністю та лідерськими якостями: був капітаном футбольної команди, активно займався спортом. Після закінчення Переяславської гімназії №2 здобув фах кухаря-кондитера в місцевому училищі, а згодом закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «готельно-ресторанний бізнес».
У цивільному житті працював у сфері охорони, захоплювався змішаними єдиноборствами та більярдом. Окремим захопленням Едуарда була скандинавська міфологія – його надихала культура вікінгів та їхнє ставлення до честі воїна. Саме це згодом визначило і його бойовий позивний.

5 жовтня 2023 року, в свій 27-ий день народження, Едуард добровільно прийшов до територіального центру комплектування, а 2 листопада став до лав Збройних Сил України. Служив матросом, гранатометником 1-го розвідувального відділення морської піхоти у складі 38-ї окремої бригади морської піхоти.
Останній рік служби «Вікінг» провів на одному з найскладніших напрямків фронту – Покровському. За бойові заслуги його відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Воїн дізнався про нагороду, однак отримати її особисто не встиг – її передали родині вже після його загибелі.
Свій останній бій Едуард Олійник прийняв 27 липня 2025 року поблизу міста Родинське на Донеччині. Розвідувальна група, у складі якої він діяв, потрапила під ворожий обстріл. Отримавши тяжке поранення, морпіх продовжив вести бій, прикриваючи позицію та намагаючись дістатися рації, щоб попередити побратимів про засідку. Захисник загинув зі зброєю в руках.

Указом Президента України №804/2025 від 28 жовтня 2025 року за особисту мужність, самовідданість у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України та вірність військовій присязі матроса Едуарда Олійника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІ ступеня.
«Ми не маємо права забувати подвиг наших захисників та їхню відданість державі. Саме завдяки таким справам пам’ять про наших дітей, батьків і чоловіків житиме вічно, а майбутні покоління знатимуть і пам’ятатимуть, якою ціною виборювалася свобода», – підсумувала мама воїна.