Уся дорога, яка пролягає через село Лецьки Циблівської громади, була встелена живими квітами. Так односельці проводжали в останню земну дорогу свого молодого земляка, воїна Національної гвардії України Руслана Юхименка. Йому було лише 24 роки, розповідає Proslav.
До Володимирського храму в Переяславі на прощання з бійцем бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж» зібралися сотні людей. Рідні не відходили від труни, покритої синьо-жовтим стягом, за який віддав життя Руслан, залишивши в їхніх серцях невимовний біль.
– Ми всі хотіли б почути слова Христа Спасителя: «Юначе, кажу тобі, встань». Ми всі хотіли б не тільки вірити, що Господь воскресить із мертвих наших рідних, а й побачити це власними очима, відчути, обійняти. У сьогоднішнє свято, Вознесіння Господнє, ми мали б радіти, вітати одне одного, але ми всі плачемо, сумуємо, тому що диявол, який через країну агресора, московію, зайшов на нашу землю і забирає життя наших кращих синів. На жаль, ми мусимо робити вибір і наші Герої роблять свій вибір – вони обирають захищати правду. Ми дякуємо Богові, що в нас є такі сини. Ми б не хотіли, щоб їхній героїзм проявлявся таким чином, але ми бачимо приклад їхньої жертовності й великої любові. І хочемо робити все, що від нас залежить, щоб прискорити перемогу, – сказав у своїй промові настоятель храму отець Іван Будняк.
Далі траурна процесія рушила до рідного дому захисника у селі Лецьки Циблівської громади, де провели заупокійну літургію. Весь шлях краяни встелили живими квітами, а на подвір’ї будинку виклали «Слава Герою»…
Війна осиротила маленького сина Руслана, якому ще немає й двох років.
«Я ніколи не розуміла його вибору, вчинків. Але він з тих людей, який пішов захищати свою батьківщину, щоб всі дітки не бачили того жаху. Він завжди говорив: «Якщо я не піду, то прийдуть тоді коли мій син буде дорослим, а я цього не хочу і не допущу» Ця людина, тато нашого спільного сина, був відважним воїном. Як військовим я захоплювалася його відвагою, силою, впертістю. Руслан Юхименко дійсно герой! Він Герой України! Ніколи не залишав в біді своїх побратимів, завжди говорив, що «я не буду сидіти і дивитись, як помирають та забирають наші землі» Люблячий тато, який має сина і він його дуже любить і в мене є син, який схожий на нього якого любитиму за двох», – написала на своїй фейсбук-сторінці колишня дружина захисника Анна Сафарова.
У Героя залишилися мати Валентина Миколаївна та батько Григорій Іванович, брат Іван і сестра Марина.
– Руслан Юхименко народився, виріс і закінчив школу у Лецьках, – сказав голова Циблівської громади Олександр Палагута. – Це був дуже порядний хлопець, вірний друг, хороший син. Коли в 2022 році кацапська орда нахабно втрутилася в нашу державу, він сказав: «Я не буду сидіти й чекати, щоб мій син бачив цих кацапів». Він хотів повернутися і розбудовувати країну, народжувати й виховувати дітей. Важко дібрати слів, які б втішили розбиті серця матері, батька і всіх рідних. Від імені всієї громади низько вклоняюся вам за сина, брата, чоловіка, батька Героя.
Руслан Юхименко служив командиром 2-го відділення 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука. Загинув 8 червня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Липці Харківського району Харківської області.
– Вся Україна прощається з громадянином, патріотом, який не залишився осторонь, взяв зброю і пішов захищати найцінніше – родину, країну. Сім’я прощається з сином, братом, чоловіком, батьком. Наша військова родина прощається з другом, – сказав побратим. – Руслан був командиром, який йшов попереду і вів за собою людей. Воїном, який зі своїм підрозділом пройшов пекло боїв на Донеччині. Вони стримували орду в Серебрянському лісництві, знищували «вагнерівців» в районі Кліщіївки, били ворога під Макіївкою. Його підрозділ був терміново перекинутий на Харківщину, щоб зупинити прорив ворога. На жаль, ця ротація стала останньою для Руслана. Відбиваючи атаку противника, Руслан загинув. Виконавши свій обов’язок до кінця, як Герой, зі зброєю в руках. На жаль, Герої помирають, але пам’ять про них має бути вічною.
Руслан Юхименко до останнього подиху стійко та мужньо боровся за рідну землю. У 24 роки він став Героєм – лицарем Небесного легіону. Поховали захисника з військовими почестями на місцевому кладовищі села Лецьки.
