Іноді спорт дарує не лише медалі, а й кохання. Переяслаські фітнес-тренери Влад та Олександра Гресь – яскравий приклад того, як спортивний союз переростає у підтримку на все життя. Рівно п’ять років тому під час участі в забігу «Дика гонка» Влад зробив пропозицію своїй обраниці, а згодом їхня команда стала ще міцнішою – у родині народилася донечка Мішель. Сьогодні, у День закоханих, розповідаємо, як розпочалася ця сімейна історія.
Кохання, народжене у спорті
Їхнє знайомство відбулося у серпні 2019 року. Влад на той час працював фітнес-тренером у тренажерному залі «Магніт», а Саша стала його підопічною. Щоправда, дівчина прийшла на тренування завдяки випадковості.
– До мене записалася донька Саші – Даша. Але з певних причин вона не змогла прийти, і щоб не скасовувати тренування, замість неї прийшла Саша. Так і відбулося наше знайомство. Згодом Даша теж почала тренуватися, але недовго – кілька занять. А Саша залишилася і почала займатися серйозно, – згадує Влад.
Того літа Олександра активно взялася за свою форму: перейшла на збалансоване харчування, регулярно виконувала домашні тренування, а згодом підключила й заняття в залі. До цього професійно спортом вона не займалася, але мала сильну внутрішню мотивацію.
– Ще до залу вона добре схудла, підтягнулася. Звісно, зал додав тонусу. Але її підхід до харчування тоді був надто жорстким – експериментувала навіть із голодуванням. Мені здавалося, що це вже занадто. Я намагався трішки скоригувати її підхід, щоб усе було в балансі й без крайнощів. Вона дуже серйозно поставилася до спорту. Тоді я готувався до марафону на 42 км, і Саша теж почала бігати. Можливо, я її замотивував. А можливо, вона просто хотіла бути ближче – не знаю, – усміхається Влад.
Після того як Влад подолав 10-кілометровий забіг від «Нової пошти» у Києві, він по-справжньому закохався в атмосферу масових стартів.
– Коли ти біжиш разом із величезною кількістю людей, відчуваєш цю енергію, підтримку, драйв – це надихає. Саме тоді я зрозумів, що хочу займатися бігом серйозніше.
У жовтні 2019 року він уже взяв участь у марафоні «Wizz Air Kyiv City Marathon». Три місяці – надто короткий термін для підготовки до забігу на 42 км, але Влад зміг подолати дистанцію, вибігши з трьох з половиною годин.
Готувався він разом із досвідченим переяславським бігуном Анатолієм Тірбахом: щоденні пробіжки по 10 і більше кілометрів та один день на тиждень – 20–30 км. Саме Анатолій згодом змотивував його спробувати себе в ультрамарафоні на 100 км. Але перед цим були ще кілька стартів «Дикої гонки» – забігів із перешкодами, що потребують неабиякої витривалості.
– Саша теж вирішила взяти участь у забігу на 10 км. І так сталося, що її дистанція припадала буквально напередодні мого марафону на 42 км. Я вагався, чи бігти з нею, бо розумів, що це може вплинути на мій результат. Але врешті-решт ми пробігли десятку разом. Думаю, той момент став серйозним поштовхом до нашого зближення.
У житті спортсменів немає випадкових перемог – кожен успіх, як мозаїка, складається з безлічі складних деталей. Але навіть найбільші досягнення стають яскравішими, коли поруч не просто наставник, а близька людина, яка вірить і підтримує, розділяє і втому, і радість. Спільні тренування, підтримка на стартах і прагнення розвиватися разом поступово переросли у глибоку особисту прихильність тренера та підопічної.
«Якщо це твоя людина, цифри в паспорті не мають значення»
На момент початку їхніх стосунків Владу було 23 роки, Олександрі – 30. Вона вже виховувала двох дітей: 12-річну Дашу та 5-річного Захара. Проте різниця у віці ніколи не була для них перешкодою, каже Влад.
– Якщо розумієш, що це твоя людина, то цифри в паспорті не мають особливого значення. Щодо дітей – звичайно, я усвідомлював відповідальність. Але з самого початку ставився до них дуже тепло й щиро.
Навіть коли спортивне партнерство переросло в кохання, вони залишилися на одній хвилі. Спільні прогулянки, вечері чи перегляд серіалів – це одне, а спільні тренування – зовсім інший рівень близькості. Чи не хотілося іноді пожаліти кохану, коли доводилося змушувати її зробити ще один підхід?
– Саша завжди тренувалася з повною самовіддачею. Вона з тих людей, які морально й фізично готові працювати серйозно. Є категорія людей, яких хоч змушуй, хоч ні – результату не буде, бо вони внутрішньо не готові до важкої роботи. А Саша – навпаки. Вона була готова викладатися повністю. Тому, якби я почав її жаліти, тренування просто не давали б потрібного ефекту.
«Дика любов»
Хоча перед найзнаковішими для пари змаганнями особливої підготовки не було. Влад уже неодноразово брав участь у забігах «Дикі гонки», які кілька разів на рік проводить громадська організація з однойменною назвою у мальовничих куточках України.
У 2021 році зимовий старт відбувся 14 лютого у Національному музеї народної архітектури та побуту в селі Пирогово поблизу Києва. Змагання, присвячені Дню закоханих, символічно назвали «Дика любов».
Серед учасників парного забігу були Владислав Гресь та його кохана Олександра. І не випадково.
– Ідея зробити Саші пропозицію саме на «Диких гонках» з’явилася одразу, як тільки я дізнався, що захід проходитиме безпосередньо у День закоханих і що буде парний забіг, а це трапляється не завжди.
Для Саші це була лише друга «Дика гонка». І коли Влад повідомив, що вони знову їдуть на змагання, вона відчула тривогу.
– Якщо чесно, перед тим стартом ми особливо не готувалися. Якби вона сказала: «Все, тренуємося серйозно», – я б, звісно, не дав задню. Але вона мовчала, і тому спеціальної підготовки не було. Вона вже була на межі й навіть думала відмовитися.
Зате сам Влад тим часом готувався серйозно – продумував деталі майбутнього освідчення. Щоб заспокоїти Сашу, він сказав, що записав їх у парний забіг, тож увесь час буде поруч і допомагатиме долати складні ділянки дистанції. Але «Дикі гонки» – це не просто біг. Це складні маршрути стежками й схилами з подоланням оригінальних перешкод, які розробляють самі організатори, і траси щоразу різні.
– Це була зима, мороз близько мінус десяти. Саша нахапалася холодного повітря, але трималася. Доводилося долати складні перешкоди, іноді – просто в глибоких кучугурах снігу.
До фінішу закохані дісталися разом – Влад допомагав, іноді буквально підтримуючи кохану на руках. Призового місця не вибороли, але емоції, які пережили того дня, виявилися значно важливішими за будь-які нагороди.
Поки організатори відволікали Сашу, Влад узяв із машини букет тюльпанів.
– Мене розпитували про забіг, а я ще й сердилася, що Влад кудись зник без пояснень, – згадує Олександра. – Коли ж побачила його з квітами, ледь стримала сльози.
На фініші Влад простягнув каблучку і при всіх учасниках сказав: «Я тебе кохаю!» Усім фінішерам вручили медалі ручної роботи з дерева у формі серця. А для Влада й Саші на його прохання виготовили особливі, масивні «сердечка» з написом «Початок нового і вічного».
Народжена під звуки сирен
У 2021 році пара одружилася, а вже в лютому 2022-го у них народилася донька. Мішель з’явилася на світ на п’ятий день повномасштабної війни, у Черкаському обласному перинатальному центрі. Перші дні життя малеча провела в укритті під звуки сирен.
Коли країну сколихнули перші звістки про вторгнення й обстріли житлових кварталів, Саша перебувала в центрі на збереженні та готувалася до планового кесаревого розтину. Медики оперативно перенесли операційні зали на перший поверх, підготували підвальне приміщення, де під час тривог перебували мами з немовлятами.
Попри тривожний початок батьківства, їхні почуття виявилися міцнішими за будь-які випробування.
Кохання – паливо для нових досягнень
Після декретної відпустки Саша здійснила давню мрію – стала фітнес-тренеркою. Тепер вони з Владом працюють разом в одному залі.
– Вона давно цього хотіла, але вагалася Хоча вже отримувала запити від людей, які бачили її чудову фізичну форму. Потрібно було наважитися на перший крок. Після декрету я сказав: повертатися на завод «Костал» – не варіант. Тільки тренерська робота. Фактично я підштовхнув її зробити цей крок.
Для багатьох спортсменів особисті стосунки стають джерелом натхнення на шляху до медалей. За кожною нагородою стоїть команда – і це не лише тренери чи лікарі, а й близька людина, яка розділяє ранні підйоми, складні підготовчі періоди, поразки й тріумфи.
У 2023 році Влад став чемпіоном України з бодібілдингу в категорії «класичний фізик» (Classic Physique) до 180 см на чемпіонаті федерації IFBB. Попри серйозну конкуренцію, він виборов «золото».
– Той виступ став можливим передусім завдяки Саші. Саме вона підтримала мене в рішенні працювати з першим тренером – Сергієм Данилцем. Підготовка була складною: жорсткий режим, емоційне виснаження, порушення сну, особливо в останній місяць. Уся увага – на підготовку. І вона з розумінням ставилася до цього, навіть коли я був не в найкращому настрої. Ми пройшли той шлях разом.
Так само Влад підтримав Сашу у змаганнях із паверліфтингу. У 2024 році вона вперше виступила на Кубку України та здобула звання майстра спорту міжнародного класу зі строгого підйому на біцепс: перше місце у своїй ваговій категорії та третє – в абсолютному заліку.
Родина, побут і маленькі радощі
Мішель невдовзі виповниться чотири роки. Вона вже повторює за батьками вправи, але спортивного майбутнього їй не нав’язують – усе має бути за бажанням. Поки батьки на роботі, допомагають бабусі. Мама Саші, волонтерка Інна Марченко, попри поїздки на фронт і активну громадську діяльність, знаходить час для онучки. Так само дружина батька Влада, пані Вікторія, яка пережила втрату сина-захисника Олексія Рибки у 2024 році, зараз активно допомагає у вихованні Мішель. Для неї дівчинка стала відрадою.
У побуті родина дотримується простоти й системності.
– У нас усе просто: зварена крупа, м’ясо запечене в духовці – я все розкидав по контейнерах, оце і є наш раціон. Домашні обов’язки намагаємося ділити, хоча прибирання й більшість хатніх справ – чесно кажучи, на Саші.
Про секрет стосунків, яким уже понад шість років, Влад каже просто:
– Конфлікти бувають у кожної пари. Головне – не замовчувати. Якщо щось не подобається – говорити одразу, не накопичувати. Баланс важливий: іноді крок робить вона, іноді – я. Ключ у тому, щоб обговорювати й одразу розбиратися в причинах непорозумінь.
Таких історій кохання багато – і кожна має свої випробування. Після слів «жили довго і щасливо» закінчуються казки, але не життя. А в житті завжди є місце і для криз, і для перемог. І секрет в тому, щоб навчитися проживати їх разом.