Всеукраїнський флешмоб «Підтримай матір Захисника», який минулого тижня стартував із Переяслава, продовжує ширитися громадою, огортаючи теплом тих, кому зараз найважче. У межах цієї світлої ініціативи жінкам, які втратили на війні найрідніших людей, висловлюють глибоку вдячність, повагу, дарують любов і підтримку, передає Proslav.
Ветеран російсько-української війни, переяславець Юрій Дзюба зустрівся з мамого свого близького друга Андрія Пищика, який загинув на фронті, рятуючи побратимів. Напередодні Дня матері він запросив Катерину Василівну на каву, щоб висловити свою безмежну шану, подякувати за сина та розділити з нею спогади.
Катерина Василівна не може стримати сліз, розповідаючи про сина. Минуло більше двох років, але навіть час не здатен вилікувати зранену душу – жінка плаче щодня. У неї є донька Юлія та двоє дітей чоловіка, яких виховала мов рідних і заради яких продовжує жити, але частина материнського серця назавжди вирвана відтоді, як на поріг її дому принесли найстрашнішу звістку.
Андрій Пищик народився 4 квітня 1990 року. Навчався у Переяславській гімназії (нині – академічний ліцей імені Івана Мазепи). Там, у п’ятому класі, вони познайомилися з Юрієм. Класи об’єднали, хлопці миттєво знайшли спільну мову і відтоді не розлучалися, пронісши міцну чоловічу дружбу через усе життя.
Мати розповідає, що змалечку Андрій був надзвичайно турботливим і чуйним. З трепетом жінка згадує, як він піклувався про молодшу на шість років сестричку Юлію:
«Андрюша її виняньчив, бо я ж постійно на роботі, на городі. Він і з садочка її забирав, і поки я прийду додому, він уже й нагодує її, і спати покладе. Він за Юлю був горою, вони скрізь і завжди були разом. Між ними був настільки сильний емоційний зв’язок! Я завжди казала їм: “Я спокійна, бо знаю, що, коли мене не стане, ви є одне в одного”», – крізь сльози ділиться Катерина Василівна.
«Він був дуже добрий, а тварини це відчувають»
З дитинства Андрій мав особливий дар – безмежну любов до тварин. Здавалося, він вмів розуміти їх, а вони відчували його добре серце. Це вміння переросло у справу всього життя: він вивчився на ветеринарного лікаря і 18 років віддав цій професії, працюючи на великих фермерських підприємствах «СтейкАгро» та «Нива Переяславщини». Колеги згадують, що з кожною твариною він поводився так, наче це його маленькі друзі.
У вільний час Андрій обожнював риболовлю. З теплим смутком, ледь усміхаючись і втираючи сльози, Катерина Василівна показує фотографії на телефоні, де її Андрійко радіє трофейним уловам.
Ветеран Юрій Дзюба ділиться щемливими спогадами про людяність свого друга:
«Колись ми поїхали на риболовлю, і до нас із чагарників вийшла хаскі – залякана, занедбана. Хтось жорстоко познущався з неї, міцно зав’язавши на ній якісь штани. Було видно, що це сталося дуже давно, бо на тілі вже утворилися рани. Собака ні до кого не йшла. Тільки-но Андрій лагідно сказав: “Іди до мене”, вона підійшла… І він визволив її.
Ще одного разу надсилав мені відео, як на риболовлі до нього підійшов дикий кабан, і Андрій спокійно годує його прямо з відра. Він був неймовірно доброю людиною, а тварини це відчувають».
Саме ця безмежна людяність і глибока повага до життя спонукали Андрія стати на захист України. У перші ж дні повномасштабної війни він пішов до військкомату, але тоді йому відмовили, наголосивши, що такий фахівець зараз потрібен у цивільному житті.
У 2023 році Андрій отримав повістку і без жодних вагань став до лав ЗСУ. Його рішучість підсилювало й те, що його кращий друг на той час якраз проходив складне лікування після тяжкого поранення, яке отримав у жовтні 2023-го, обороняючи Мар’їнку у складі 79-ї бригади.
«Чесно кажучи, я відмовляв його, – зізнається Юрій. – Він робив так багато добрих справ тут, у мирному житті. Зі свого бойового досвіду, отримавши поранення, я знав, яке там пекло. Але коли ми спілкувалися, Андрій твердо сказав: “Мій кум – штурмовик, а я що, не піду служити?”»
12 грудня 2023 року Андрій Пищик став до лав українського війська. Він ніс службу як бойовий медик 3-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону (в/ч А4010). Рятував життя там, де смерть чатувала на кожному кроці.
«Дрон влучив прямо в машину. Загинула вся група»
Життя бойового медика трагічно обірвалося 4 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.
«Ворожий FPV-дрон прилетів, коли вони вивозили хлопців із поля бою, – розповідає згорьована мати. – Їх було 12 чоловік: четверо в екіпажі та вісім поранених хлопців. Дрон влучив прямо в евакуаційну машину. Тоді загинула вся група…
Це неможливо пережити. Кожне четверте число я йду на кладовище. Частіше мене туди не пускають…»
Катерина Василівна зізнається, що такі зустрічі та прояви пам’яті дають їй сили, адже понад усе вона прагне, щоб подвиг її сина та інших Героїв не пішли в забуття.
«Мати, звісно, все своє життя нестиме цю пам’ять і цей біль. Але надзвичайно важливо, щоб і суспільство це пам’ятало та шанувало. Бо наші діти пішли туди, щоб захистити всіх нас», – каже жінка.
Долучіться до флешмобу #ПідтримайМатірЗахисника
Організатори ініціативи – ГО «Жінки роду», Обʼєднання родин зниклих безвісти, полонених та загиблих Захисників Переяславщини, а також ГО «Емоційний інтелект» – закликають усіх небайдужих українців не залишатися осторонь.
Присвятіть цей місяць (напередодні Дня матері 10 травня) жінкам, які живуть між болем і надією – матерям полеглих, полонених та зниклих безвісти Героїв.
Як це зробити?
- Подаруйте квіти або символічну листівку мамі Захисника у вашій громаді.
- Скажіть їй щирі слова підтримки та вдячності.
- Підготуйте творчий виступ або невеличку зустріч для матерів.
- Або просто приділіть свій час для щирої розмови – іноді це цінніше за подарунки.
Діліться світлинами та відео своїх привітань у соціальних мережах, щоб хвиля підтримки охопила всю країну! Використовуйте хештеги: #ПривітайМатірЗахисника #ПідтримайМатірЗахисника
