Переяславська громада знову в глибокій скорботі. Сьогодні, 8 липні, у місті провели в останню путь вірного сина України, захисника Івана Володимировича Кобзєва. Понад рік родина жила надією та молилася за його повернення, проте дива, на жаль, не сталося.
Іван Кобзєв народився 18 січня 1979 року. Його дитинство минуло в селі Дем’янці. Будучи справжнім патріотом, він не залишався осторонь долі своєї країни і брав участь в АТО ще з початку збройної агресії проти України. У мирний час чоловік працював у Києві, будував плани на майбутнє, виховував сина.
7 листопада 2024 року Голосіївським РТЦК та СП міста Києва Іван Володимирович був призваний за мобілізацією до лав Збройних Сил України. Воїн мужньо боронив державу в складі військової частини А0281. Він ніс службу на посаді стрільця-снайпера 2-го аеромобільного відділення 3-го аеромобільного взводу 1-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону.
Свій останній бій солдат Іван Кобзєв прийняв 2 травня 2025 року. Герой загинув внаслідок ворожих штурмових дій поблизу населеного пункту Мала Локня Суджанського району Курської області. З того трагічного дня він офіційно вважався зниклим безвісти. Мама воїна, Зоя Василівна Пархомчук, його син, брат і всі рідні до останнього чекали на добру звістку. Лише нещодавно родина отримала офіційне та найстрашніше підтвердження його загибелі.
Церемонія прощання з полеглим Героєм розпочалася біля його родинного помешкання, після чого заупокійна служба відбулася у Свято-Успенському соборі Переяслава. Звертаючись до згорьованої родини та всіх присутніх, священнослужитель ПЦУ Михайло Юрченко виголосив проникливу промову:
«Така є Божа воля, що в нашому світі, тут, на землі, часто нам буває дуже важко. Настільки важко, що й не відчувається земля під ногами. Так було в усі часи, в усіх країнах і містах. Буває так важко, що ніщо не може розрадити нас: ніщо земне, ніщо мирське не може допомогти і розрішити нашу скорботу. Так завжди буває, коли гине хтось із близьких. Коли гине син у матері, якого вона любила без тями і заради якого все своє життя, кожну хвилину була готова віддати все, що має, аби йому допомогти.
І в таку хвилину великої журби на допомогу нам приходить Церква, яка говорить про приготовлені оселі для праведних. Христос у Євангелії прямо каже нам: ті, хто творив добро, ідуть у воскресіння життя. А хто чинив зло – йде на воскресіння суду. Зло – це коли сильний дозволяє собі погубити слабкого. Коли той, у кого є зброя, велика територія, великі гроші та майно, говорить, що тепер він вирішуватиме, що вам робити у вашому місті: Києві, Переяславі, в інших містах України. Коли він узагалі не вважає нас за націю, за державу, а розглядає як свою землю і посилає туди військових убивати наших людей та наших синів.
На жаль, ми не можемо зберегти всіх. Не всі повернуться із цієї війни живими… І всі ми щодня перебуваємо під загрозою смерті від загарбника, нашого ворога. Але ми твердо знаємо, що за правду, за справедливість, за любов Бог приймає людей у райські оселі. Нехай же сьогоднішня наша молитва, наш спів, наші сльози і скорбота будуть прийняті Господом, і твій син, наш захисник Іван, буде навіки зі всіма святими в райських оселях».
Останній спочинок Герой знайшов на Ярмарковому кладовищі.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким полеглого воїна. Вічна, світла пам’ять та безмежна шана захиснику України!
