На фасаді Переяславської гімназії №3 відкрили меморіальну дошку Ігорю Лихоті – Герою-випускнику, який загинув за свободу та незалежність України, повідомляє Proslav.
Вранці 12 грудня на подвір’ї третьої гімназії зібралися учні, педагоги, представники духовенства, влади та всі, хто знав Ігоря Лихоту: його родичі, близькі, друзі, а також небайдужі мешканці громади, які прийшли віддати шану захиснику.
Ведуча церемонії відкриття меморіальної дошки Влада Черненко наголосила, що ці шкільні стіни пам’ятають тисячі історій, але є історії, які стають частиною історії всієї нації.
– Сьогодні нас зібрала пам’ять про людину, для якої любов до України була не просто словами, а справжнім життєвим вибором, яка своїм життям і своєю смертю змінила нас назавжди. Ми відкриваємо меморіальну дошку Ігорю Миколайовичу Лихоті не для того, щоб показати, як він загинув, а для того, щоб пам’ять про те, за що він жив і боровся, ніколи не згасла.
У хвилині мовчання присутні схилили голови перед світлою пам’яттю Ігоря Лихоти та усіх, хто загинув у боротьбі за свободу, незалежність та мирне майбутнє нашої держави.
Ведуча розповіла, що Ігор Миколайович Лихота народився й виріс у Переяславі. Він був спокійним, уважним, надійним хлопцем. Після закінчення школи здобув фах електрика, працював, будував своє життя, був відповідальним і ґрунтовним у роботі та люблячим чоловіком і батьком для своєї сім’ї. 24 роки Ігор прожив у щасливому шлюбі зі своєю дружиною Оленою, яка подарувала йому двох донечок.
– Мужність і честь передавалися в його родині з покоління в покоління. Воїнами були його батько, його дід і його прадід. Він був продовжувачем династії захисників, тож коли настав вирішальний час, він гідно прийняв цей спадок, – сказала ведуча.
Ігор Лихота служив стрільцем 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти. Його бойовий шлях проліг через найгарячіші ділянки фронту. 7 січня 2023 року, у період підступного так званого «різдвяного перемир’я», поблизу села Кліщіївка Бахмутського району, під час артилерійського обстрілу українських позицій його життя обірвалося.
Ігоря Лихоту нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Право відкрити меморіальну дошку надали його дружині Олені Анатоліївні.
Настоятель Володимирського храму ПЦУ отець Іван Будняк запросив до спільної молитви за упокій душі полеглого воїна та освятив пам’ятну дошку.
До присутніх, і передусім до молодого покоління, звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко.
– Щоразу ми приходимо сюди схилити голову за кожним, хто віддав життя за нас із вами, за кожен клаптик землі, за нашу Батьківщину. Ігор колись був таким самим, як ви, діти. Він жив, навчався, бігав, грався, він жив у нашій громаді. Але коли почалася війна, він, як і сотні тисяч наших захисників, взяв зброю і пішов захищати країну. Сотні років наші предки воювали з нашим любим ворогом, щоб ми жили у вільній незалежній державі. Щирі слова вдячності матері за такого сина, дружині – за чоловіка. Біль і горе завжди житиме у вашому серці, рана ніколи не загоїться. І тому кожна людина, яка живе у нашій громаді, має розуміти, що ми не можемо бути байдужими: це наше спільне горе, це наш Герой, і ми маємо пам’ятати, якою страшною ціною дається кожен мирний світанок.
Своїми спогадами про Ігоря Лихоту поділився начальник відділення І відділу Бориспільського РТЦК та СП капітан Андрій Шаповал.
– Я знав Ігоря особисто, нас познайомив випускник цієї школи – В’ячеслав Андрійович Кусай, який нині також покійний. Хочу сказати слово подяки, шани. Нема більш такого козака, як Ігор… У нього позитивний був – “Електрик”. Це була людина з великої букви, всебічний фахівець – він міг зробити все. Коли прийшла війна, він пішов один із перших. Але посада в нього була – стрілець стрілецького батальйону – це піхота, яка йде без зброї, майже голими грудьми, на нашого супостата. І, на жаль, він загинув. Семимильними кроками ми наближаємося до нашої перемоги. І прийде післявоєнний час. Велика шкода, що Ігоря вже не буде. Але його ім’я завжди буде на цій дошці. І всі покоління, які тут навчатимуться, будуть дивитися і пам’ятати його.
До слова запросили також рідного дядька та хрещеного батька Ігоря – Дмитра Лихоту, військового у відставці, який 12 років працював у цій школі.
– Ігоря я знав від народження. Ріс звичайним хлопцем, любив футбол. Коли прийшов час, пішов служити в армію. Вернувшись, працював, вчився, одружився, виховував дітей. А потім почалась війна. І вони вдвох із братом, сказавши батькам, що прийшла повістка, хоча ніякої повістки не було, пішли добровольцями захищати нашу Україну. Ігор добросовісно виконав свій обов’язок. І в цей час його брати також захищають нашу країну. Син Коля має поранення, він третій рік воює на Покровському напрямку.
Директор гімназії Володимир Бражник пригадав, що вони з Ігорем навчалися у паралельних класах, разом грали у футбол на перервах, а вже дорослими часто перекидалися кількома словами про життя, коли Ігор привозив чи забирав донечок зі школи.
На завершення церемонії присутні поклали квіти до меморіальної дошки, вшановуючи пам’ять Героя та висловлюючи вдячність за його подвиг.
Нагадаємо, на Переяславщині попрощалися з Героєм Василем Полтавським: у захисника залишилися дві донечки.
