Уже завтра, 13 липня, одна з найцінніших історичних та архітектурних пам’яток Лівобережної України – комплекс Михайлівської церкви XVIII століття в Переяславі – нарешті відкриє свої брами для екскурсійних відвідувань. Протягом майже 16 років ця унікальна територія перебувала в закритому користуванні релігійної громади УПЦ (МП), перетворившись на ізольований від багатьох містян та науковців простір. Proslav уважно стежив за багаторічною судовою та суспільною епопеєю довкола повернення національної спадщини, а на початку червня, що коли про офіційну дату відкриття не йшлося, наш журналіст ексклюзивно і на власні очі побачив, у якому стані пам’ятка повернулася до держави.
Передісторія: велич княжої доби та рятівний малюнок Шевченка
Історія Михайлівського храму глибоко вкорінена в епоху могутньої Київської Русі, коли Переяслав був одним із трьох найважливіших державних, релігійних та літописних центрів. У 1089 році за кошти святого єпископа Єфрема у центрі дитинця звели кам’яний п’ятибанний собор, який літописці згадували як один із найвеличніших храмів своєї епохи.
Тут знаходили свій останній спочинок переяславські князі. Величну споруду вщент зруйнувала орда хана Батия під час монголо-татарської навали у 1239 році, що відкинуло розвиток місцевого ремесла та кам’яного будівництва на століття назад.
Життя повернулося на ці автентичні фундаменти у 1646-1666 роках, коли тут спорудили дерев’яну церкву, яка згодом згоріла у 1734 році. Новий кам’яний храм, який ми бачимо сьогодні, звели протягом 1743-1750 років за ініціативи єпископа Переяславського і Бориспільського Арсенія Берла.
Особливе місце в історії пам’ятки займає 1845 рік, коли Переяслав відвідав Тарас Шевченко і створив акварель із зображенням Михайлівської церкви. Саме цей малюнок у 1951-1953 роках послугував головним зразком та кресленням для реставрації дзвіниці, яка зазнала значних руйнувань під час Другої світової війни.
За радянських часів, завдяки зусиллям видатного музейника Михайла Сікорського, комплекс перетворився на потужний культурний осередок. З 1958 року тут діяв етнографічний відділ, з 1973-го – Музей українського народного одягу Середньої Наддніпрянщини, а у 1982 році безпосередньо над залишками унікальної археологічної пам’ятки – собору XI століття – відкрили Музей архітектури давньоруського Переяслава.
«Переяславський Ватикан» та кінець 16-річної ізоляції
Переломним і трагічним для пам’ятки став 2010 рік, коли Міністерство культури України ухвалило скандальне рішення протягом 24 годин згорнути музейну експозицію та передати приміщення релігійній громаді УПЦ (МП). Попри численні протести працівників заповідника та звернення громадськості, комплекс перетворився на закриту зону, яку в місті охрестили «Переяславським Ватиканом».
Під керівництвом намісника Антонія Пономаренка представники московського патріархату спотворили вигляд архітектурної перлини, самовільно надбудувавши над українським храмом чужорідну декоративну споруду у візантійсько-російському стилі.
Тривала юридична боротьба дала реальні результати лише у 2023 році, коли Апеляційний господарський суд визнав наказ Мінкульту незаконним, а згодом це рішення остаточно підтвердив і Верховний Суд України. Проте добровільно звільняти приміщення колишні користувачі відмовлялися ще майже три роки.
«Виконувати рішення суду вони, звісно, не хотіли, тому що це був їхній останній оплот – трималися за нього зубами. Уже була одна спроба виконавчої служби та працівників заповідника зайти на територію, але довелося відступити. Взяли певну паузу і 11 травня 2026 року вже разом із спецслужбами, представниками поліції та виконавчою службою зайшли на територію. Також належно відмітити, що повернення території комплексу у власність держави, у значній мірі, відбулося завдяки зусиллям виконувачки обов’язків генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Марини Навальної, яка постійно тримала руку на пульсі подій та була на постійному зв’язку зі структурами, задіяними у виконанні судового рішення», – пригадує наш гід, старший науковий співробітник науково-дослідного сектора археологічної експедиції НІЕЗ «Переяслав» Олександр Павлик.
Де-факто комісію заповідника, до складу якої увійшли археологи та фондовики (Комісія у складі: Гайдаєнко І.В., Колибенко О.В., Іваненко А.О., Павлик О.В., Болілий С.В., Яременко І.О., Сіряк О.В., Бочарін П.П., Губочкін М.П., Ревега В.В. – прим.авт.) для проведення інвентаризації, зустрів сам Антоній Пономаренко та його паства, яка словесно висловлювала незгоду.
Попри опір, державне рішення було виконано, а вже 2 червня відбулося Богослужіння, під час якого, митрополит Переяславський і Вишневський Олександр Драбинко, освятив Михайлівський собор.
Спадок московського патріархату: мародерство та «циганщина» замість фресок
Те, що побачили переяславські науковці після відновлення контролю над будівлями, викликало шок. Готуючись до виселення, представники УПЦ (МП) демонтували та вивезли все майно, яке було можливо забрати, зокрема елементи інфраструктури. Приміром, виселяючись представники УПЦ МП познімали всі радіатори опалення. За підрахунками музейників, їх було 47 штук. Себто, усе що можна забрати, попередні власники забрали. Те, що залишили було описане музейниками разом з виконавчою службою.
По 11 липня у «московитів» був термін щоб прийти й забрати свої речі без перешкод. На території досі стоїть їхній напівпричіп, пристосований під житло, де Пономаренко нібито проживав – з різними прибудовами, начинням релігійного призначення, тарою та картоплею. Наразі тут ще досі цілодобово чергує охорона.
Крім побутового хаосу, заповідник зіткнувся з серйозними втратами культурного майна. З фондів безслідно зник унікальний експонат, який мав свій обліковий номер – макет-реконструкція первісного вигляду Михайлівського собору 1089 року автора Асєєва. Його колись віддали людям, які проектували незаконну надбудову на куполі, і наразі його місцезнаходження невідоме.
Повного плюндрування зазнав і сам інтер’єр храму XVIII століття.
«Що найбільше всіх обурює і печалить, то це те, що оцим всім так званим золотом «заляпали» фрески XIX століття: гіпс залупили, сітку поклали, пофарбували в золотий колір, поверху чомусь намалювали виноград. Що тут робити далі – незрозуміло. Потрібні фахівці та чималі кошти, щоб це здирати. Плюс вони поновили зображення святих у храмі, трішечки змінивши їхні лики ближче до московських канонів, як це притаманно в росії», – розповідає Олександр Павлик.
Також на території комплексу колишні мешканці встигли звести на дзвіниці – над приміщенням трапезної – чотири однотипні кімнати, де науковці під час обшуку знайшли обрізки металу та величезні бабіни з нитками, вочевидь, для виробництва церковного начиння.
Будівля ж, яка незаконно збудована – була зведена як житлове приміщення і знаходиться у північно-західній частині комплексу. Зносити її заповідник не планує через катастрофічний брак власних площ. Натомість цю споруду хочуть узаконити для потреб музею, іронічно називаючи її «орендною платою» за 16 років безкоштовного перебування патріархату в державних стінах.
Що ж до поширених у місті чуток про те, що у цей закритий комплекс на приватні зустрічі таємно навідувався Віктор Янукович, співробітники заповідника зазначають, що особисто таких візитів не фіксували, хоча тотальна закритість монастиря дійсно давала підстави для подібних розмов.
Таємниці підземелля: прясличка з графіті та містична плита Берла
Спустившись у свята святих комплексу – підвальне приміщення, де розташовується Музей архітектури, журналісти змогли побачити унікальні археологічні скарби, які дивом лишилися неушкодженими. Тут під ногами лежать розкриті археологами автентичні фундаменти собору 1089 року, що мають величні масштаби 40 на 37 метрів.
Будівельна традиція направду вражає: три шари давньоруської цегли-плінфи чергуються з кількома шарами цементу для вирівнювання конструкції, оскільки з дикого каменю важко викласти рівну площину.
Тут же збереглися плити з овруцького пірофілітового сланцю, доставленого тисячу років тому з Житомирщини. Цей пластичний мінерал наші предки різали навіть ножем, викладаючи орнаменти з мальовничої смальти, які дуже перегукуються з підлогою Софії Київської.
У вітринах музею, які через багаторічну вологість та відсутність провітрювання потемніли від окису, зберігається давньоруська кераміка, козацьке віконне скло та справжні свідки минулого – глиняні прясличка для ткацтва. Станом на початок липня, в акурат до початку роботи експозиції, Олександр Павлик уточнив нашому журналісту, що їх відреставровано.
«У давньоруській час майже всі вони виготовлялися з пірофілітового сланцю. І що в них дуже цікаво – на деяких є прокреслені графіті, де фразами написано, наприклад, «Ольгін пряслінь». Завдяки таким свідкам ми можемо дізнатися імена переяславців, які жили тут тисячу років тому. А от береста чи стародавній папір у нашому ґрунті, на відміну від болотистого Новгорода, через сухість абсолютно не зберігаються», – пояснює Олександр Павлик.
У іншому підвалі, під Трапезним храмом, куди веде крутий спуск, за радянських часів працівники заповідника розчистили глибокий льох, де колись зберігалися харчі. На підлозі досі видно товстий шар сажі від давньої пожежі – свого часу від вологості тут «погоріла» проводка. За спогадами очевидців, до 2010 року тут була виставка голограм.
А от на поверхні, безпосередньо в соборі, на відвідувачів чекає ще одна унікальна пам’ятка з містичним шлейфом – могильна плита Івана Берла, батька єпископа Арсенія. За місцевою легендою, він був похований у 1720 році і заповів покласти надгробок прямо на проході під ногами вірян.
Згідно з віруваннями, кожна людина, яка переступає через плиту і топчеться по ній, стирає літери написи, і лише тоді, коли всі літери зітруться повністю, Бог остаточно відпустить покійному його земні гріхи.
Велике прибирання та виклики холодної зими
Щоб підготувати комплекс до відкриття, команда заповідника здійснила титанічну господарську роботу. Було проведено щонайменше два великі суботники, до яких долучилися працівники з інших підрозділів НІЕЗ. Науковці власноруч виносили тонни будівельного сміття, паперу, зчищали штукатурку, що осипалася в підвалах через вогкість, та латали аварійну електропроводку, яка буквально згнила від сирості, яка помітно відчувалася у приміщенні під час наших відвідин. Крім того, на території спиляли величезний аварійний горіх, який вигнив зсередини й у будь-який момент міг упасти, зруйнувавши частину історичної трапезної та порвавши лінії електропередач.
З 1 червня до щоденної роботи на об’єкті приступила оновлена команда, яка виконала великий об’єм різноманітних робіт. Це молодший науковий співробітник Марина Вирівська, провідний зберігач відділу (сектору) збереження культурної спадщини Олена Калінович, доглядачі Тетяна Убоженко та Катерина Гура.
Великий внесок у майбутню наукову реставрацію робить ветеран музейної справи Галина Бузян, а до цього над інвентаризацією активно працювали старший науковий співробітник Музею Космосу Сергій Вовкодав, завідувач сектору збереження культурної спадщини Наталія Костенко, а також доглядачі Марія Степова, Наталія Рекун, Ольга Товкач і низка інших музейників – науковців, фондових працівників, реставраторів, представників «зеленої бригади», електрик, сантехнік тощо.
Найбільшим викликом для адміністрації заповідника та архітектора Мирослави Шкребтієнко зараз є повна відсутність опалення через вкрай цинічно вкрадені 47 батарей. Без термінового відновлення тепломережі, закупівлі котлів та розробки складного газового проєкту, приміщення взимку покриються пліснявою, що остаточно знищить історичну будівлю. Наразі всі попередні підрахунки готуються для відправки в Міністерство культури України.
Попри фінансові труднощі та воєнний стан у країні, Переяслав нині переживає справжній бум туристичного інтересу до оглядових екскурсій містом. Уже від завтра для всіх охочих будуть повністю доступні інтер’єр храму святого Архістратига Михаїла, підземна експозиція Музею архітектури давньоруського Переяславля та унікальна виставка світлин «Михайлівська церква – свідок різних епох» у приміщенні трапезної. У майбутніх планах науковців – повернути будівлі автентичний вигляд та відкрити тут першу в регіоні виставку Музею української іконографії, адже це місце має залишатися сакральним центром для кожного українця.
Читайте також:
- Прихований бінарний код та шрифт «Рутенія»: переяславська майстриня Тетяна Мартинова презентувала унікальну виставку медитативної етнографіки
- Усі громади Київщини зібралися в Переяславі на наймасштабніший фестиваль області: великий фоторепортаж
- Реставрація Вознесенського собору та нове життя колишнього кінотеатру: Мінкульт підтримав масштабне відродження історичного Переяслава
